Відповідь:ЖУРДЕН - герой комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» Пан Журден - один із самих забавних персонажів великого комедіографа. Потішаються над ним в рівній мірі і дійові особи п'єси, і читачі, і глядачі. Справді, що може бути більш безглуздим для оточуючих, ніж літній торговець, несподівано помешавшийся на світському поводженні і несамовито прагне бути схожим на аристократа. Спрага «зміни долі» до того сильна в Ж. , що, попри природну немузыкальность і незграбність, він розучує хитромудрі па» модних танців, розмахує шпагою, неодмінною дворянським атрибутом, і під керівництвом численних вчителів осягає прийоми зваблювання вимогливих представниць світського суспільства. У який раз у комедії Мольєра все крутиться навколо гри. Ж. не терпиться вжитися в роль завзятого придворного, а навколишні, за деяким винятком, «підіграють» герою, переслідуючи свої досить меркантильні цілі. Навіть опирається дорогим безумств чоловіка пані Журден і її смішлива служниця врешті-решт розуміють, що «гру» Ж. достатньо направити в потрібне русло, щоб від неї ніхто не постраждав. Так, в кінці п'єси з до ряджених домочадців виходить за улюбленого дочка Ж. , яку непохитний тато готував виключно за дворянина. А сам Ж. в результаті хитрого плану нареченого дочки стає «мамамуши» і «наближеним турецького султана» . Це квазитурецкое слово-монстр як не можна краще виражає жахливий несмак і неорганічність претензій новоявленого вельможі. Воно складено спеціально для Ж. пустотливими і заповзятливими молодцями, Клеонтом і Ковьелем, що вирішили в що б те не стало отримати в дружини дочку і служницю спятившего буржуа. «Турецька церемонія» , покликана «присвятити» у дворянство Ж., - кульмінація комедії і «апофеоз» героя, який відчув себе в процесі пародійної балетної феєрії справдешнім «мусульманським аристократом» . Образ Ж. , однак, складніше, ніж може здатися. Його актуальна для епохи соціальне підґрунтя не заважає бачити в комедії продовження серйозних роздумів про Мольєра ігровому людського буття, про функції гри, наповнює життя суспільства, про різних іпостасях ігрового поведінки і про «витрати» людський ігрової активності. На цей раз предметом дослідження виявилося ігрове оформлення кастових train de vie (образів життя) . Незграбний буржуа Ж. , приміряє на себе етикетні стандарти дворянства, виявляється в п'єсі своєрідним дзеркалом, що відображає і безыдеальную, позбавлену творчого духу буржуазну манеру жити, і надлишково орнаментований, манірний стиль аристократичного поведінки.
Пояснення:
Отцовская любовь порой не знает границ. В повести А. С. Пушкина “Станционный смотритель” рассказывается как раз о такой кроткой, но чистой и бесконечной любви. Поэт обращает внимание читателя на тему маленького человека, который никак не защищает себя от жизненных бедствий и кротко сносит все издевательства и несправедливость судьбы.
Самсон Вырин работает станционным смотрителем. Работа у него сложная. Любой путешественник может его обидеть и обвинить во всех грехах. Даже от побоев не всегда удается
В жизни Самсона была лишь одна отрада – дочь по имени Дуня. На нее всякий засматривался. Как-то раз на станцию гусар Минский. Ему сразу приглянулась молодая красавица. Отцовское сердце сразу почувствовало недоброе. Гусар обманом увез Дуню в город.
Безутешный Самсон пускается на поиски своей дочери. В городе он встречает гусара. Тот обращается с ним бесцеремонно и убеждает, что Дуня его любит и останется с ним. Самсону мельком удается увидеть дочь, а потом он в расстроенных чувствах возвращается домой.
Финал истории печален. От горя смотритель начинает заглядывать в рюмку и спивается. Вскоре он умирает. На могилу его наведывается дорого одетая барыня с тремя детишками.
Пушкин описывает историю маленького человека, который не смеет сказать и слово против воли судьбы. Вырин – воплощение человека, который терпеливо принимает жизненные удары, не смея защитить себя. Он покоряется воле рока и постепенно губит свою жизнь
