Сравни героев рассказа заполните таблицу

Поэма состоит из вступления, краткого рассказа автора о жизни Мцыри и исповеди героя, причём порядок при изложении событий изменён. Сюжет поэмы составляют не внешние факты жизни Мцыри, а его переживания. Все события трёхдневных скитаний Мцыри показаны через его восприятие. Особенности сюжета и композиции позволяют сосредоточить внимание читателя на характере центрального героя.

Автор не описывает монастырскую жизнь, а передаёт лишь краткие замечания Мцыри о ней. Для героя монастырь – символ неволи, тюрьма, с «сумрачными стенами» и «кельями душными», где человек бесконечно одинок. Остаться в монастыре – навсегда отказаться от свободы и родины.

Автор не раскрывает характер мальчика, попавшего в монастырь. Он только рисует его физическую слабость и пугливость, а затем даёт несколько штрихов его поведения, и личность пленника-горца вырисовывается отчётливо. Он вынослив, горд, недоверчив, потому что в окружающих монахах видит своих врагов. Ему знакомо чувство одиночества и тоски.

Жизнь в монастыре невозможна для Мцыри, так как она враждебна его мечтам и желаниям. Требование свободы, стремление к ней присуще Мцыри, однако герой обречен на одиночество среди “чужих” – в этом и заключается трагичность судьбы Мцыри.

Мцыри – это могучая, пламенная натура. Главное в нём – страстное и пламенное стремление к счастью, которое невозможно для него без свободы и родины. Он непримирим к жизни в неволе, бесстрашен, смел, отважен. Мцыри поэтичен, по-юношески нежен, чист и целеустремлён.

Уже умирая, Мцыри просит монаха перенести его в сад, в густую траву, где "свежий воздух так душист". В единстве с природой он хочет провести последние минуты жизни. К тому же "оттуда виден и Кавказ!" Мцыри умирает с мыслью "про милую страну", такой же одинокий, как и раньше, но гордый и непокоренный.
(Еще короче невозможно)

1. Пластичний обмін

Реакції синтезу. У клітині постійно відбуваються процеси творення. З простих речовин утворюються складніші, з низькомолекулярних – високомолекулярні. Синтезуються білки, складні вугливоди, жири, нуклеїнові кислоти. Синтезовані речовини використовуються для будови різних частин клітини, її органоїдів, секретів, ферментів, запасних речовин. Синтетичні реакції особливо інтенсивно відбуваються в клітині, що росте, але й у цілком дорослої клітини, тобто в такої, яка закінчила ріст і розвиток, постійно синтезуються речовини для заміни молекул, витрачених або зруйнованих внаслідок пошкодження. Замість кожної зруйнованої молекули білка або якось іншої речовини з’являється нова молекула. Так клітина зберігає постійними свою форму і хімічний склад, незважаючи на безперервні їх зміни в процесі життєдіяльності.
Синтез речовини, який відбувається в клітині, називають біологічним синтезом або скорочено біосинтезом.
Усі реакції біосинтезу супроводжуються вбиранням енергії.
Сукупність реакцій біосинтезу називають пластичним обміном, або асиміляцією ( лат. «сіміліс» – схожий, подібний ). Зміст цього процесу полягає в тому, що поживні речовини, які надходять до клініки із зовнішньго середовища і які дуже відрізняються від речовини клітини, в результаті хімічних перетворень стають речовинами клітини.
Реакції розчеплення. Складні речовини розпадаються на простіші, високомолекулярні – на низькомолекулярні. Білки розпадаються на амінокислоти, крохмаль – на глюкозу. Ці речовини розщеплюються на ще більш низькомолекулярні сполуки, і зрештою утворюються зовсім прості, бідні на енергію речовини: СО2 і Н2О. Реакція розщеплення здебільшого супроводжуються виділенням енергії. Біологічне значення цих реакцій полягає в забезпеченні клітини енергією. Будь-яка форма активності – рух, секреція, біосинтез тощо – потребує затрати енергії.
Сукупність усіх ферментативних реакцій клітини, тобто сукупність пластичного й енергетичного обмінів ( асиміляції і дисиміляції), зв’язаних між собою із зовнішнім середовищем, називають обміном речовин і енергії. Цей процес є основною умовою підтримання життя клітини, джерелом її росту, розвитку й функціонування.