1. Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великi лови на грубу звiрину. Вiн святкував почин свого нового життя,- бо недавно князь Данило дарував йому в Тухольщинi величезнi полонини i цiле одно пригiр’я Зелеменя; недавно вiн появився в тих горах i побудував собi гарну хату i оце першу учту справляє, знайомиться з довколичними боярами.
2. … бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, пiдсадкуватий, з грубими обрисами лиця i грубим, чорним волоссям, вiн i сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведiв, яких їхав воювати.
3. Тугар був старий вояк i старий ловець,- вiн не знав, що то тривога.
4. Та все-таки йому, гордому бояриновi, що вирiс i великої честi дослужився при князiвськiм дворi, важко було прилюдно вiддавати подяку за вирятування доньки мужиковi. Але нiщо було дiяти… Обов’язок вдячностi так був глибоко вкорiнений у наших рицарських предкiв, що й Тугар Вовк не мiг вiд нього виломатися.
5. – А так, ще питатися вашої громади! Менi князь дарував той лiс i тоту полонину, i менi нi в кого бiльше дозволятися.
6. I Тугар Вовк, що йшов передом у важкiй, понурiй задумi та мiркував над тим, як би то завтра стати гiдно i в цiлiм блиску перед тими смердами та показати їм свою повагу та вищiсть …
