Мене вразив сам б звільнення з полону зневірених людей. Один з полонений жертвує своїм життям, щоб інші врятувалися. Він б'є кувалдою по детонатора бомби, гине сам, але відкриває дорогу ння своїм товаришам. Я спочатку насилу в це повірив. Передачі по телевізору про нескінченні розборки мафії, про наркоманів, безпричинних вбивства та вбивства на замовлення вже мене не дивують, а ось герої Бикова здивували. Я задав собі питання: "Чи зміг би я поводитися, як Іван? » І, якщо чесно, то не знаю. Але я зрозумів одне, що Іван жив в якийсь інший час, коли люди були краще і чистіше душею. Іван простий хлопець. Але він дуже добрий і надійний. Він не може образити слабкого. Іван ділиться хлібом з божевільним, допомагає Джулії здолати виснажливий підйом в гори. Коли Джулія зовсім знесилила і не змогла йти далі, Іван на своїй спині виніс її на альпійські луки з квітучими червоними маками і високим блакитним небом. Один би Іван рухався, звичайно, швидше, але він не міг кинути Джулію. Взаємно допомагаючи один одному, вони були майже у мети. Любов до них приходить несподівано, дуже красива, велика і справжня. Іван і Джулія погано розуміли мову один одного, але вони розуміли і любили один одного серцем. Напевно, вони були б щасливі і прожили довге, довге життя, адже вони були такі молоді, якби їх не наздогнали фашисти. Іван гине в нерівному бою з німцями і німецькими вівчарками, натренованими на вбивство людей, але перед смертю він рятує кохану. Іван затримує німців, відволікаючи їх від Джулії на себе. Так гине ця прекрасна людина. Читати про це сумно, але розумієш, що по-іншому Іван просто вчинити не міг. Джулія виявилася гідною Івана. Вона продовжувала любити його довгі роки. Джулія народила і виховала їхнього сина Джованні, який вивчив російську мову досконало і знав багато про Білорусію. Через вісімнадцять років лист Джулії, нарешті, розшукало родичів Івана, і вони дізналися про його подвиг. Закінчувався лист Джулії словами: «З вдячністю до всіх — народили, виховали і знала Людини, істинно руського по доброті і гідного захоплення по своїй мужності. Не забувайте Його! «І ще: " Провидінню всім випробуванням, що випали на мою частку нагоди, який звів мене з Ним». Я прочитав повість на одному диханні. Вона схвилювала мене, і за це я вдячний її автору — Василю Бикову.
