Владимир Дубровский до смерти отца был хорошим молодым человеком, коим остался по сей день, 23 лет, среднего рода с русыми волосами и карими глазами. Служил в гвардейском полку (всех дворянских детей-малтчиков в то время ещё до рождения записавыли в гвардию), имел звонкий голос, был добр, щедр и не из робкого десятка. Также, служа в гвардии, был весьма расточительным молодым человеком и проигрывал много денег в карты. Владимир очень любил своего отца, хоть его и почти не знал: это показано тем, что, когда он узнал, что Дубровский старший болен, Владимир бросил свою службу ради него. После смерти единственного родственника он был зол на Троекурова. Он даже не плакал на кладбище над могилой отца, настолько он был морально подавлен.
2. После того, как Владимир сжег дом вместе с крестьянами, он становится разбойником, но не трогает бедных людей (аки русский Робин Гуд), а нападает только на богатых.
3. Чтобы отомстить Троекурова за смерть отца, Дубровский становится учителем французского языка по имени Дефорж и устраивается к ним. Но, незаметно для себя, он влюбляется в Марию Троекурову в более зрелом возрасте (они раньше дружили вместе). Когда её насильно выдают замуж за обеспеченного старого человека (в то время это было нормой), то Владимир, судя по слухам, забросил разбои и отправился за границу.
Ідея: людина і природа – одне ціле, рівнозначні частинки Всесвіту, лише у гармонії вони почуватимуться щасливими.
Головна думка: автор дає живу картину літнього дня, яку відчуваєш так само реально, як і затишок натопленої кімнати взимку, коли в полях бушують заметілі. Звукові, зорові, дотикові враження зливаються в єдине ціле. Поет розкриває в малому велике, бачить прекрасне в звичайнісінькому.
Сюжет: результати дії сонця і морозу аналогічні – усе живе завмирає. Влітку про життя нагадує невтомний голосок коника, а взимку – пісня цвіркуна, яка лунає все голосніше, пронизливіше… І мимоволі в цю вечірню годину згадується коник, що сховався серед трави на пагорбі. Таким чином цвіркун і коник утворюють композиційне коло, підтверджуючи думку автора про вічний рух життя.
Художні засоби: Епітет: веселі промінці, грайливий дощик; метафора: осінній вечір морозом дихав; уособлення: грім розсердився.
Емоції: радість, хвилювання, лагідність, грайливість, бадьорість, поетичність, ніжність, задушевність, жартівливість, спокій, оптимізм.
Сенкан природа:
Природа
Жива, вічна
Зачаровує, заспокоює, надихає
Невід’ємна частина людського життя
Помічниця.
Сенкан коник:
Коник
Маленький, зелений.
Танцює, дзвенить, тішить. (цитати)
Співом урочисто звеличує життя
Музикант.
Сенкан цвіркун:
Цвіркун
Маленький, чорний
Тріщить, ховається, веселить
Несе спогади про літо.
Зимовий скрипаль.
Объяснение:
Всегда рад )
