Десь у світі живуть собі атоми. Живуть та й живуть. І ніби все в них є, немає тільки відчуття гармонії, стабільності. Ви, може, ще й не знаєте, але все в цьому світі прагне досконалості. Для атомів такою досконалістю є заповнена зовнішня електронна оболонка, тобто кожен атом на зовнішньому рівні прагне мати вісім діток-електронів, як будь-який поважаючий себе інертний газ.
Такий октет є стабільним, він дозволяє атому почувати себе захищеним. І от.
В одному будиночку живе атом Натрію. Ви, може, думаєте, що він задоволений своїм життям? Але ж уявіть, що десь там, на зовнішній оболонці у нього живе одна дитина – один електрон на зовнішньому рівні (перша група елементів). Цей електрон заважає атому Натрію відчувати себе впевнено і атом прагне його позбутися – віддати на усиновлення, може, комусь знадобиться більше, ніж йому. А електрон і радий старатися, все одно, з батьком-Натрієм його зв’язують не такі вже й сильні зв’язки.
І іде електрон шукати собі нову родину. Уявіть, що знаходить! Бо десь, в іншій хатці живе, скажімо, атом Хлору. У нього сім дітей і до повного задоволення Хлору не вистачає тільки однієї дитини. Він радо приймає приблуду на свій зовнішній енергетичний рівень, отримуючи омріяний октет електронів: Хлору добре і електронам затишно.
