Святослав — єдиний син княгині Ольги. Про його хоробрість знали всі сусідні держави, бо князь усе своє життя провів у походах, у полі, зі своїми воїнами, які дуже любили мудрого ватажка. На ворогів нападав не раптово, а посилав спершу посла, який переказував воєнний виклик "Іду на ви!" Таким гарним звичаєм здобув Святослав пошану навіть у недругів. Багато воєн закінчив князь переможно, багато воєнної здобичі привіз до України. Одержував перемоги і над хозарами на Поволжі, і над болгарами на Балканах. Літописці розповідають про славний похід князя на Царгород. Хитрі греки хотіли підкупити Святослава дорогими дарунками, які він роздав своїм прибічникам, а собі взяв тільки меч. Коли посли переказали про це імператорові, то він промовив: "Це хоробрий вождь, якщо він усе роздав, а меч собі залишив; годі з ним воювати!" Крилатими стали слова хороброго князя, промовлені воїнам під містом Коростенем: "Нема вже нам де подітися! Хоч неволею мусимо стати до бою, а не посоромимо ж землі руської та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо, то буде нам сором на віки!" Коли Святослав повертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Печеніги зрадливо напали на військо князя біля Дніпрових порогів і вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і пив з неї вино. На тій чаші був такий напис: "Чужого шукаючи — своє втратив!"
Загинув князь Святослав молодим (тридцятирічним). Помстилися вороги йому за те, що не тільки захищав свої землі, а й ходив на чужі.
Але його спадкоємець — син Володимир — продовжив справу батька й примножив славу України.
