Планетарна модель атома Бора-Резерфорда. У 1911 році, Ернест Резерфорд, виконавши ряд експериментів, прийшов до висновку, що атом являє собою подобу планетної системи, в якій електрони рухаються по орбітах навколо розташованого в центрі атома важкого позитивно зарядженого ядра «модель атома Резерфорда». Однак такий опис атома увійшло в протиріччя з класичною електродинаміки. Справа в тому, що, згідно з класичною електродинаміки, електрон при русі з доцентрові прискоренням повинен випромінювати електромагнітні хвилі, а, отже, втрачати енергію. Розрахунки показували, що час, протягом якого електрон в такому атомі впаде на ядро, абсолютно нікчемною. Для пояснення стабільності атомів Нільса Бора довелося ввести постулати, які зводилися до того, що електрон в атомі, перебуваючи в деяких спеціальних енергетичних станах, не випромінює енергію «модель атома Бора-Резерфорда». Постулати Бора показали, що для опису атома класична механіка непридатна. Подальше вивчення випромінювання атома привело до створення квантової механіки, яка дозволила пояснити переважна більшість фактів.
Объяснение:
С разбавленным раствором HCl всё очень просто:
Fe(OH)2 + 2HCl = FeCl2 + H2O
Fe(2+) + 2Cl(-) + 2H(+) + 2OH(-) = FeCl2 + 2H(+) + 2OH(-)
Fe(2+) + 2Cl(-) = FeCl2
Реакция идёт достаточно легко и вполне осуществима в лаборатории.
А вот с NaOH не всё просто.
В обычных условиях реакции нет. Чтобы гидроксид железа проявил кислотные свойства, нужны более жёсткие условия. Если взять раствор NaOH с массовой долей выше 45% и нагреть его до кипения в атмосфере N2, то возможно образование тетрагидроксоферрата (II) натрия по уравнению Fe(OH)2 + 2NaOH = Na2[Fe(OH)4]. Но в условиях школьной лаборатории такую реакцию провести невозможно.
