алканы и циклоалканы.
Углеводоро́ды — органические соединения, состоящие из атомов углерода и водорода[1]. Углеводороды служат фундаментальной основой органической химии — молекулы любых других органических соединений рассматривают как их производные.
Поскольку углерод (C) в возбуждённом состоянии имеет четыре валентных электрона, а водород (H) — один, в соответствии с правилом октета молекула простейшего насыщенного углеводорода — CH4 (метан). При систематизации углеводородов принимают во внимание строение углеродного скелета и тип связей, соединяющих атомы углерода. В зависимости от строения углеродного скелета, углеводороды подразделяют на ациклические и карбоциклические. В зависимости от кратности углерод-углеродных связей, углеводороды подразделяют на предельные (алканы) и непредельные (алкены, алкины, диены). Циклические углеводороды разделяют на: алициклические и ароматические.
Большинство углеводородов в природе Земли встречаются в сырой нефти[2][3].
Алхі́мія — це загальна назва систем трансформації людини, що засновані на метафорі хімічних перетворень та використанні хімічних сполук, а також спроб отримання дорогоцінних металів, еліксирів, філософського каменю, універсального розчинника, питного золота та інших речовин, які начебто володіють дивовижними властивостями.В алхімії людина чи її окремі компоненти (свідомість, дух, душа, тіло, окремі енергії і т. п) розглядаються як субстанції, що мають особливі фізичні та хімічні властивості, і з ними здійснюються певні операції, що описуються мовою хімічних перетворень. Паралельно основній — хімічній — метафорі часто розвиваються інші символічні ряди.
В історії науки поняття «алхімія» вживається у двох значеннях:
рання форма дослідження природи,
рання філософська та спіритуальна дисципліна.
В обох випадках має місце поєднання елементів хімії, металургії, фізики, медицини, астрології, семіотики, містицизму, спіритуалізму та мистецтва як складових частин єдиної великої сили. Широкого практичного застосування алхімія зазнала у Межиріччі, Стародавньому Єгипті, Персії, Індії та Китаї, а також в Античній Греції та Римі, в Мусульманських цивілізаціях та у Європі аж до XIX ст. — у комплексному вивченні разом із філософією у школах, діапазоном за останні 2500 років.
