- хімічні сполуки, що містять амонію іони. До А. с. належать гідроксид амонію і солі амонію (NH4C1, NH4NО3 тощо). Гідроксид амонію утворюється при розчиненні аміаку у воді, проявляє властивості слабкої основи внаслідок дисоціації. Більшість солей амонію розчинні у воді, дисоціюють у водних розчинах, гідролізуються. При нагріванні солі амонію розкладаються. Гідроліз і термічний розклад їх залежать від природи аніону. Напр., солі типу NH4C1, (NH4)2 SО4 розкладаються за схемою:
NH4C1 = NH3 + HCl. Якщо солі містять аніон-окислювач, при термічному розкладі відбувається окислювально-відновний процес:
NH4NО3 = N2О + 2N2О; (NH4)2 Cr2О7 = N2 + 4N2О + Cr2О3.
Солі амонію мають широке застосування. Так, хлорид амонію NH4C1 використовують у сухих батареях і як флюс для паяння та зварювання металів, а також як складову частину димоутворюючих сумішей. Сульфат (NH4)2SО4 і особливо нітрат NH4NО3
застосовують як азотні добрива; нітрат амонію в суміші з органічними речовинами та відновниками - як вибухові суміші. Гідрокарбонат амонію NH4HCО3 використовують у кондитерському виробництві.
Быт дворян отличался тем, что у них был престиж. Имея высокое положение, которое они занимали в обществе, а также подкрепление материальными благами, дворяне могли вести праздную жизнь. Они на протяжении всей жизни занимались бездельем. Это было их главным занятием.
У аристократии вся жизнь и ее быт были связаны только со светскими приемами. Поэтому во всех домах бояр было много богатства, которое красиво украшало их. Также на красоту домов влияет Запад. Теперь в дома бояр входит просветительский абсолютизм.
Во всех домах аристократов можно было найти библиотеку, в которых было много книг, авторами которых были западные писатели. Гостиная имела вид шикарного зала, в котором всегда был камин.
Начиная с петровских времен, русская знать, а за нею и мелкопоместное дворянство, заимствовало и вводило у себя западноевропейские обычаи и нравы. Богатые вельможи, посещавшие Европу, привозили с собой или выписывали иностранных поваров: вначале голландских и немецких, особенно саксонских и австрийских, потом предпочтение получили шведские и французские, а после второй половины XVIII века в России считалось дурным тоном, если ваш повар не француз, хотя изредка, из желания пооригинальничать, нанимали англичан. С этого времени наем иностранных поваров стал настолько обычным делом, что они практически вытеснили крепостных поваров и кухарок.
