Легенди – неодмінний атрибут будь-якого великого міста, і старовинний Київ не виключення.
Хто ж не чув, що на Лисій Горі збирались відьми, а мешканців Замку Ричарда лякали моторошні звуки. Але все це – перекази давнини глибокої… Місто живе, змінюється, в ньому народжуються нові казки. Наприклад, про покинуту лабораторію Київського інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського.
До цієї будівлі неможливо дістатись машиною. Сховалась вона на вкритому деревами пагорбі майже у самому серці міста. Пройти однією з майже зарослих стежок, перелізти кілька впавших дерев – і ви на місці.
Будівля виглядає трохи моторошно навіть зовні. Тому немає нічого дивного у тому, що про неї розповідають. Можна почути, що це – колишній центр модернізації людини. Що саме тут розробляли біологічну зброю. За іншою версією - вакцину від СНІДу. Це, доречі, ближче до правди – всі, хто був там, бачили ярлички на клітках для піддослідних тварин. Дати та написи: «холера», «гепатит», «рак», «СНІД»…
Прихильники всіх версій діяльності лабораторії схиляються до того, що в цьому місці трапилось щось страшне. Чому б ще люди покинули її, залишивши все на своїх місцях? Зникли, як екіпаж «Марії Селести», залишивши по собі не тільки меблі, але й препарати, шприці, документацію, перепустки, посуд, особисті речі…
«У лабораторії я вперше побувала у 2008 році, - згадує киянка Ірина, якій завжди цікаво було гуляти по покинутих домівках. – Пішли туди зі знайомим, який налякав, що у приміщеннях можуть бути віруси, якими заражали піддослідних тварин».
Багато років в цьому місці, де за дверями з попередженнями на зразок «Тварини інфіковані» на підлозі розкидані шприці, кияни – від бажаючих випити не на вулиці підлітків з сусідніх будинків до фотографів та поціновувачів «пост апокаліптичної естетики – шукали гострих відчуттів. І в одночас вірили, що нічого справді небезпечного у цьому місці бути не може. Бо хто ж його тоді залишив би напризволяще?..
ответ:только могу Қайроша!
Қайрош - романның бас кейіпкері. Қайрош Сарталиев, Кеңес Одағының батыры Қайырғали Смағұлов. 1941-45 жылдардағы соғыста соғысып, Кеңес Одағының Батыры атағына ие болды. Романда ол батырлығымен, батылдығымен және табанды мінезімен ерекшеленеді. Ол тек шындықты, әділеттілікті және адалдықты қалайтын жауынгер. Отаны туралы қаншалықты көп еске алса, соғұрлым көкте ұшқысы келді. Алайда, соғыс оның өмірінде өз ізін қалдырды. Содан бері ол Қайрош Сарталиев қабылдаған қайсар, мызғымас жан болып қала берді.
Объяснение:
