россия занимала видное место в международных отношениях xvii в. и обменивалась посольствами с крупнейшими странами европы и азии. особенно оживленными были сношения с швецией, речью посполитой, францией, испанией, а также с австрийским императором, «цесарем», как его называли официальные документы. большое значение имели также связи с италией, в первую очередь с римской курией и венецией. постоянные связи поддерживались с турцией, ираном, среднеазиатскими ханствами и китаем. отношения с китаем, ираном и ханствами средней азии, как правило, были мирными.
посольский приказ, ведавший сношениями с иностранными государствами, представлял собой весьма важное учреждение, во главе которого стояли в большинстве случаев не бояре, а думные дьяки, т. е. люди незнатного происхождения, но хорошо осведомленные в международных делах. высокое значение думного дьяка посольского приказа подчеркивалось тем, что иностранцы называли его «канцлером».
посольства в xvii в. появлялись почти во всех крупных столицах западной европы, а купцы вели оживленную торговлю с швецией, речью посполитой и . значительное количество купцов посещало стокгольм, ригу и другие города.
в свою очередь торговые дела привлекали в россию большое количество иностранцев. многие из них принимали подданство и навсегда оставались в россии. первоначально они имели дворы среди , а с середины xvii в. в москве за пределами земляного города, «на кокуе», возникла особая слобода. в ней числилось свыше 200 дворов. несмотря на название , собственно немцев в ней жило немного, так как немцами в россии тогда обычно называли не только немцев, но и шотландцев, , голландцев и т. д. почти три четверти населения слободы составляли поступившие на службу военные, остальные иностранцы были врачи, ремесленники и т. д. таким образом, слобода была заселена по преимуществу зажиточным людом. в слободе строили дома по западноевропейскому образцу, имели протестантскую церковь (кирку). однако представление о жителях слободы как людях более высокой культуры по сравнению с населением сильно преувеличено.
Суецька криза, Синайська війна, Синайська операція, а також Троїста агресія (араб. العدوان الثلاثي)
(29 жовтня — 6 листопада 1956) — військовий конфлікт між Великою Британією, Французькою республікою та Ізраїлем, з одного боку, та Республікою Єгипет з іншого боку.
Метою військових дій було: для Великої Британії та Франції — відновлення контролю над Суецьким каналом, для Ізраїлю — відновлення ізраїльського судноплавства Акабською затокою, руйнацію єгипетської військової інфраструктури на Синаї і в Газі, убезпечення західного кордону від нападів фідаїнів.
Канал одразу став стратегічно важливим, бо забезпечив найкоротший зв'язок між Середземним морем та Індійським океаном, полегшив торгівлю і допоміг європейським колоніальним державам у їхніх зв'язках та керуванні колоніями.
1875 року, внаслідок боргу та фінансової кризи, єгипетський хедив був змушений продати свої акції Компанії Суецького каналу британському уряду, яким на той час керував Бенджамін Дізраелі. За цією оборудкою Британія отримали 44 % акцій, решта належала французьким приватним інвесторам.
У 1882 р. під час Англо-єгипетської війни Сполучене Королівство окупувало Єгипет, а також отримало контроль над власне каналом, його фінансами та операціями. Константинопольська конвенція 1888 року оголосила канал нейтральною зоною під британським захистом.[8] При ратифікації конвенції Османська імперія погодилася дозволити вільне міжнародне судноплавство через канал під час війни та миру.
