Відповідь:
Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
Пояснення:
Выдвинутая М.С. Горбачевым на апрельском (1985 г.) пленуме ЦК КПСС программа обновления обветшавшей командно-административной распределительной системы «развитого социализма» на первых порах отличалась умеренностью. Главным лозунгом реформ провозглашался курс на всемерное ускорение социально-экономического развития страны на основе внедрения новых методов хозяйствования и использования новейших достижений научно-технического прогресса. Приоритетной задачей экономических преобразований было признано ускоренное развитие машиностроения как основы перевооружения народного хозяйства. При этом упор делался на укрепление производственной и исполнительской дисциплины (меры по борьбе с пьянством и алкоголизмом); контроль за качеством продукции (Закон о госприемке).
В 1986 году становится очевидным, что сформулированные сверху цели не имеют соответствующего механизма реализации на микроуровне. Закостеневшая система государственного планирования не справлялась с ликвидацией созданных ею же диспропорций. Народнохозяйственные приоритеты диктовались интересами ведомств, что делало невозможным сколько-нибудь значительное перераспределение ресурсов в пользу прогрессивных производств. Резкое повышение темпов экономического роста, заложенное в новый пятилетний план, оказалось очередной утопией. Уже к концу 1986 года экономическая ситуация после некоторого оживления вновь стала ухудшаться. Антиалкогольная кампания разбалансировала бюджет. Введение вместо ведомственного контроля на производстве государственной приемки привело к сокращению выпуска промышленной и продовольственной продукции. В январе 1987 году наступил спад производства, что явилось началом экономического кризиса. Экономическую ситуацию усугубила страшная трагедия на Чернобыльской АЭС, ставшая возможной в условиях нарастающего падения производственной и технологической дисциплины.
Реальным результатом полуторагодичного осуществления программы ускорения стало лишь углубление кризиса, перевод его в открытую форму.
Неудачи первого этапа перестройки заставили новое руководство искать иные пути продвижения вперед, поставили на повестку дня во о комплексной экономической реформе, и прежде всего, о движении в сторону рыночной экономики.
Согласившись с ведущими экономистами и социологами, Горбачев провозгласил курс на реструктуризацию экономики и всего общественно-политического строя, перевода государственно-планового хозяйствования на рыночную, товарно-денежную основу (1987). Новые законы посыпались один за другим: давший большую свободу директорам предприятий Закон о предприятии (1987), о кооперации и индивидуально-трудовой деятельности (1988) и т.д. В 1989 появился курс на создание «регулируемой рыночной экономики» (хотя ведущие экономисты отрицали возможность соединения плана и рынка).
К концу лета 1989 Советский Союз вошел в глубокий социальный, экономический и политический кризис. Его углубляли проигранная Западу «холодная война» и нараставшее национально-освободительное движение, особенно в Закавказье и прибалтийских республиках. Экономический кризис, в который попала страна, уже не могла программа реформ «500 дней», задуманная демократически мыслящими экономистами (С.Н.Шаталиным, Г.А.Явлинским). Последнее доверие государству было подорвано денежной реформой начала 1991, в ходе которой начался обмен денежных знаков и цены в магазинах возросли вдвое. Страна ожидала радикальных перемен.
8 декабря 1991 года СССР перестал существовать. Решение об этом было принято главами Белоруссии, России и Украины, собравшимися в Беловежской Пуще.
