Социальный состав населения России (Московского царства) в XVI веке выглядел следующим образом:
Высшая знать, князья, семейство Рюриковичей, а также Старицкие, например.
Боярство. Бояре могли быть воеводами, они принимали участие в управлении страной (боярская дума).
Дворяне. Служилые люди, поместная кавалерия, привилегированные. Получали за службу поместье.
Немногочисленное чиновничество, дьяки, например. Они служили как писари, работали в приказах.
Служилые люди. Стрельцы (с 1550 года), пушкари.
Казачество. Казаки жили по окраинам страны, на Дону, Волге, Яике. Они могли служить и царским войскам и воевать с внешними противниками (хан Кучум, крымский хан), а могли и ограбить какого-нибудь купца или посла.
Духовенство. От патриарха (с 1589 года) до сельских священников.
Крестьяне. Большая часть населения, около 90%, они могли быть крепостные, государственные, монастырские.
Городское население, посадское, ремесленники в основном. В Москве они могли работать на Литейном дворе.
Купечество. Оно было отдельным сословием, самые известные купцы, например, Строгановы, они осваивали Пермский край.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
