Шестой царь Вавилона - Хаммурапи, один из величайших политиков древности, правил Вавилоном с 1792 по 1750 г. до н. э. Взойдя на трон небольшого царства, расположенного в среднем течении Евфрата, Хаммурапи закончил свои дни повелителем огромного (по тогдашним меркам) государства.
После объединения страны Хаммурапи пришлось решать очень сложные задачи. Чтобы владения не распались на отдельные области, власть царя должна быть сильной. Но Хаммурапи не мог отбирать у крестьян землю, вновь создавать крупные царские хозяйства, набирать ремесленников в царские мастерские. Такие действия привели бы к быстрому упадку страны - люди успели привыкнуть к самостоятельности и относительной свободе, к доходам от рыночной торговли. Мудрый Хаммурапи нашел позволяющие управлять деятельностью подданных.
Он стал автором самого известного на Древнем Востоке сборника законов, названного историками "Кодексом Хаммурапи" - каменный столб с изображением царя Хаммурапи и текстом 247 его законов, написанным клинописью. Из этих законов (в основном) и стало известно о жизни Вавилонии и о том, как Хаммурапи управлял страной.
Хаммурапи не стал создавать царские поместья, отбирая землю у крестьян. Он воспользовался участками, которые общины выделяли ему как царю. На эти земли Хаммурапи посылал своих людей - воинов и так называемых "мушкену". Мушкену считались приближенными царя и получали от него землю, скот и зерно, необходимые для ведения хозяйства. Кража имущества у мушкену каралась строже, чем кража у простого крестьянина. Так царь мог влиять на жизнь сельских общин через верных ему и зависимых от него людей.
Объяснение:
Можешь выбрпть что тебе подходит.
Скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659 р.
Гетьманщина розривала союз із Московською державою і відновлювала свій державний зв'язок з Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658 р.
Вилучалася стаття про створення «князівства Руського».
Гетьманщина отримувала право лише на автономію на чолі з гетьманом.
Гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, зобов'язувався брати участь у воєнних діях польської армії проти Московської держави і не нападати на Кримське ханство.
Більшість козацтва і старшини Лівобережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю. Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво новим гетьманом обрало Павла Тетерю (1663—1665 pp.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663—1668 pp.), який зробив ставку на російський уряд.
Так Українська держава розкололася на два державних утворення з орієнтацією на різні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.
