Жанна д’Арк родилась в деревне Домреми на границе Шампани и Лотарингии в семье обедневших дворян[источник не указан 1073 дня] (по другой версии — зажиточных крестьян) Жака д’Арк и Изабеллы де Вутон по прозвищу Роме (римлянка) из-за её паломничества в Рим. Жанна никогда не называла себя Жанной д’Арк, а лишь «Жанной Девственницей», уточняя, что в детстве её называли Жанеттой.
В 13 лет Жанна впервые, по её уверениям, услышала голоса архангела Михаила, святой Екатерины Александрийской и, как считается, Маргариты Антиохийской[2], которые иногда являлись ей и в видимом облике. Спустя некоторое время они якобы открыли Жанне, что именно ей суждено снять осаду с Орлеана, возвести дофина на трон и изгнать захватчиков из королевства. Когда Жанне исполнилось 16 лет, она отправилась к капитану города Вокулёр Роберу де Бодрикуру и объявила о своей миссии. Будучи высмеянной, Жанна вынуждена была вернуться в деревню, однако через год повторила свою попытку. На этот раз, капитан, поражённый её настойчивостью, был более внимателен, а когда Жанна точно предсказала печальный для французов исход «Селёдочной битвы» под стенами Орлеана, согласился дать ей людей, чтобы она смогла направиться к королю, а также снабдил мужской одеждой — шапероном, хуком и шоссами, причем Жанна до конца предпочитала одеваться именно так, объясняя, что в мужской одежде ей легче будет воевать и при том не вызывать нездорового внимания к себе со стороны солдат. В это же время к отряду Жанны присоединились два её верных спутника — рыцари Жан де Мец и Бертран де Пуланжи.
За 11 дней преодолев расстояние по неприятельской бургундской территории между Домреми и Шиноном, 4 марта 1429 года Жанна прибыла в этот замок — резиденцию дофина Карла. Дофин воспользовался тем, что Жанна писала ему в письме, что обязательно узнает его, и устроил ей проверку, посадив на трон другого человека и встав в толпе придворных. Однако Жанна выдержала испытание, узнав короля. Она объявила ему, что послана Небом для освобождения страны от английского господства и попросила войска для того, чтобы снять осаду Орлеана. В Шиноне Жанна изумила Карла VII и молодого герцога Алансонского своим мастерством в верховой езде, своим безупречным знанием игр, распространенных среди знати: кентен, игра в кольца, — требовавших совершенного владения оружием. В ходе оправдательного процесса Ален Шартье, секретарь королей Карла VI и Карла VII, заявил по поводу допросов, проводившихся на протяжении предыдущего судилища, следующее: «Создавалось впечатление, что эта девушка воспитана была не в полях, а в школах, в тесном общении с науками».
Перший похід монголів на Русь. Трагедія на річці Калка. На початку ХІІІ ст. в монгольських степах під владою Чинґісхана постала могутня держава, яка, як вам уже відомо з курсу всесвітньої історії, протягом 1207—1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію та Закавказзя.
Наприкінці другого десятиліття ХІІІ ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення в прикаспійські та Причорноморські степи, у яких панували основні вороги монголів — половці. Для розвідування шляху до вторгнення через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чинґісхана Субедея і Джебе.
У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців здолало Кавказькі гори й опинилося в них у запіллі. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак.
Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котяк звернувся по до до руських князів: «Якщо не до нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас назавтра порубають». Мстислав доклав багато зусиль, щоб об’єднати руських князів для протидії монголам. На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах.
2. Монголо-татарська навала на Північно-Східні князівства. Після десятирічної перерви в 1235 р. монголи почали готуватися до завойовницького походу на Захід. Як свідчать іранські джерела, нащадки Чинґісхана, «досягши загальної згоди, пішли війною на руських». Очолив Великий західний похід хан Батий (Бату). Монгольська армія була добре навченою й дисциплінованою. Її основу складала важка кіннота. До армії також увійшли загони підкорених племен (одним із них були татари — саме тому руські літописці назвали це військо монголо-татарським). Монгольське військо також мало велику кількість різних метальних і стінобитних машин, якими опікувалися китайські інженери.
Після розгрому Волзької Болгарії перший удар монголів на початку зими 1237 р. припав на Рязанське князівство. Батий, пославши до рязанських князів Юрія та Олега послів, вимагав, щоб йому дали «десятину» — десяту частину людей, майна і зброї. Князі відмовилися виконувати їхні умови. Не маючи підтримки, рязанські князі почали діяти самостійно. Княжа дружина у відчайдушному бою зустріла ворога на кордоні князівства, але була здолана. Після цього монголи взяли в облогу Рязань, яка чинила опір шість днів. Монгольське військо, увірвавшись до міста, учинило жорстоку різанину, нищачи все на своєму шляху. Унаслідок цього князі та їхні родини загинули, місто було знищено вщент. Проте рязанці не припинили опору. Загін воєводи Євпатія Коловрата ще довго завдавав відчутних ударів монголам, здійснюючи стрімкі набіги.
3. Падіння Переяславського та Чернігівського князівств. Узимку 1239 р. монголи продовжили свій похід руськими князівствами. На цей раз він був спрямований проти Переяславського і Чернігівського князівств. Здолавши оборонну лінію проти кочовиків на кордоні Переяславського князівства, монголи підійшли до стольного міста. Переяслав мав сильні укріплення. Крім того, оборону міста зміцнювали водяні перешкоди, що оточували місто,— річки Трубіж і Альта та рів між ними. Очолив оборону міста єпископ Симеон. Незважаючи на відчайдушний опір, 3 березня 1239 р. місто впало. Як свідчить літопис, ворог узяв місто «списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михаїла сокрушив... І єпископа, преподобного Симеона, вони убили».
Восени 1239 р. монголи підступили до Чернігова. Чернігівський князь Мстислав Глібович дав бій монголам під стінами міста. У запеклій битві «переможений був Мстислав, і безліч із воїнів його побито було». Князь із рештою дружини був змушений рятуватися втечею. 18 жовтня вороги ввірвалися до міста, пограбували і спалили його. Далі монголи зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші міста.
Наприкінці року монгольське військо підійшло й до Києва, але не наважилося на його штурм і відійшло в степ.
Того ж року монголи здійснили вдалий похід у Крим, підкоривши його східну частину, обклали даниною велике місто Судак.
4. Оборона Києва. Монголо-татарська навала на Галицько-Волинську державу. У 1240 р. Батиєва навала докотилася до Галицько-Волинського князівства, яке щойно було об’єднано під владою Данила Романовича (Галицького). Саме перед монгольським наступом до володінь Данила було приєднано Київ, управління яким було доручено тисяцькому Дмитру, талановитому і хороброму воєначальнику.
