Объяснение:
Плато́н Григо́рович Костю́к (20 серпня 1924, Київ — 10 травня 2010, Київ) — український фізіолог, нейрофізіолог, біофізик, академік НАН України, АМН України, РАН, директор Інституту фізіології імені Богомольця НАН України, засновник Міжнародного центру молекулярної фізіології НАН, перший директор та завідувач кафедри Київського відділення МФТІ, Голова Верховної Ради УРСР у 1985—1990, Герой України. Син відомого психолога Григорія Костюка, брат мистецтвознавця Олександра Костюка. Учень фізіолога Данила Воронцова і Нобелівського лауреата нейробіолога Джона Екклса. Досліджував електрофізіологію нервових клітин, властивості клітинної мембрани й іонних каналів, роль кальцію у фізіології клітини. Створив наукову школу з молекулярної і клітинної фізіології. Депутат Верховної Ради УРСР 9—11-го скликань.
Наприкінці ХІХ століття у Львівському університеті існувало чотири факультети (богословський, філософський, правничий і медичний), навчалося понад 3000 студентів, з яких близько 600 були українцями. Мовою викладання, іспитів, адміністрації, незважаючи на утраквістичний (двомовний) статус, була польська. Українською мовою читалися лекції лише з української історії, літератури та окремих правничих і богословських дисциплін.
Михайло Грушевський, сучасник та очевидець багатьох подій, що стосувалися українського університету у Львові, один із чільних діячів українського національного руху, коли йшлося про університетську справу, писав про неї як про питання "національної справедливості". На його думку, з 90-тих років ХІХ ст. польський статус львівського університету (йшлося про мову викладання і адміністрації, кадри, сприяння з боку польських політиків у Відні), підсилений університетською автономією і підтримуваний місцевою владою, перестав задовільняти запити і можливості українців. А вони наприкінці ХІХ століття суттєво зросли. Наукове товариство імені Тараса Шевченка готувало кадри, які могли б зайняти місця на університетських кафедрах, велися переговори з українцями-викладачами з Російської імперії. Львів вважався центром культурного і національного життя українців Галичини.
До цього спричинилися, зокрема, доволі скромні успіхи українців, досягнуті в рамках українсько-польського порозуміння кінця ХІХ століття — "Нової ери". Так, у 1894 році було відкрито кафедру "Всесвітньої історії зі спеціальним ухилом на історію Східної Європи" з українською мовою викладання, яку очолив історик, громадянин Російської імперії Михайло Грушевський. У 1900 році почала діяти кафедра мови і літератури під керівництвом Кирила Студинського.
