Саламинское сражение — морское сражение между греческим и персидским флотами в ходе Греко-персидских войн, произошедшее в 480 г. до н. э. близ острова Саламин в Сароническом заливеЭгейского моря неподалёку от Афин.
Битве предшествовал ряд событий, которые могли существенно повлиять на дальнейший ход войны. Войско персов заняло и разрушило Афины. Жители города были предварительно эвакуированы на ближайший остров Саламин. В узких проливах между островом и материком оказался сосредоточен весь союзный греческий флот (согласно Эсхилу — 311 кораблей, Геродоту — около 380)[8][9]. Среди эллинов возникли серьёзные разногласия. Большинство военачальников предлагало покинуть Саламин и направить все силы на защиту Коринфского перешейка. Афинский стратег Фемистокл указывал на то, что только в условиях узких проливов греки могут победить превосходящий как по количеству судов, так и по качеству подготовки моряков флот персов[10][11]. Видя невозможность повлиять на решение других военачальников, он решился на хитрость. Отослав к персидскому царю Ксерксу своего доверенного гонца, он повелел передать ему, что греки собираются бежать, и если царь хочет уничтожить греческий флот, то ему следует немедленно начать сражение.
Для греков единственной возможностью решительной морской победы было сражение в узком пространстве, где численный перевес врага нивелировался[12]. Входя в проливы между материком и Саламином, персы сами себя лишали преимуществ[13]. Для них начало битвы при Саламине стало решающей стратегической ошибкой, которая определила исход боя и дальнейший ход войны[14].
Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії. Її населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті – мадяризації, на Буковині – румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт.
Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславівський, Стрийський, Самбірський, частина Сяноцького та Перемишлянського округів входили до складу Східної Галичини. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.
Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з’явилися лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння, металообробна фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці Західної України.
Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині.
Промисловість хоч і робила певні кроки вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто недостатньо. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава і на поч. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.
Объяснение:
