Объяснение:
Українське суспільство ХІV-ХV ст. було неоднорідним та строкатим. Його основними станами були шляхта, духовенство, міщани й селяни. Стани відповідали соціально-правовим групам людей, які відрізнялися між собою майновим становищем у суспільстві, а також різними правами й обов’язками. У різних регіонах, які входили до складу різних країн, соціальна структура населення мала свої певні відмінності та особливості формування й становлення, що було зумовлено різницею в їхньому суспільному та економічному розвитку.
Магнати
представники шляхетського походження, родової й багатої знаті, великі землевласники.
Шляхта
провідний привілейований суспільний стан, що складався із вихідців різних соціальних груп, яким надавалися широкі політичні, майнові права та свободи і які несли військову службу.
Князі (титулована знать)
становили єдиний замкнутий стан, тому ні за багатство, ні за гроші, вплив чи владу не можна було стати князем, оскільки цього статусу міг набути тільки син князя (за кровним спадковим принципом).
Пани (заможна шляхта)
найзаможніші феодали, які вирізнялися родовитістю та спадковим землеволодінням; були членами великокняжої ради та брали участь у військових походах із власними військовими загонами.
Зем’яни (середня шляхта)
нащадки слуг, які здійснювали військову службу, завдяки чому отримували спадкове землеволодіння та певні шляхетські привілеї.
Бояри (дрібна шляхта)
виконували різного роду доручення та особисто несли військову службу; у своїх володіннях мали певні земельні наділи за рахунок виконання своїх обов’язків перед королем чи князем.
Духовенство
«церковні люди», – окремий привілейований стан у суспільстві, не підлягав світському суду, мав свою власну ієрархію.
Чорне
ченці та черниці.
Біле
світські парафіяльні священики.
Міщани
міське населення, яке займалися ремісничою та торговою діяльністю.
Патриціат
найзаможніші та найвпливовіші купці і ремісники.
Бюргерство
цехові майстри та середній клас населення.
Міський плебс
дрібні торговці, ремісники, вільні селяни.
Селяни
домінуюча частина населення, серед якого були як особисто вільні селяни, так і ті, що були прикріплені до свого наділу, відповідно – феодала.
Слуги
селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі, у разі потреби виступали із ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.
Данники
сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями; натуральна данина поступово витісняється грошовою платою.
Тяглі
відробляли панщину, та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю, сплачували податки та виконували різного роду повинності.
Селим был сыном султана Баязида II. Он стал наместником османского султана на Балканах.
Когда его отец, Баязид II, стал оказывать явное предпочтение своему второму сыну, шехзаде Ахмету, Селим испугался за своё будущее. Он взбунтовался и во главе небольшого войска двинулся на Константинополь. Скорее всего, Селим надеялся на поддержку мятежников в столице, однако его расчёт не оправдался. В состоявшемся сражении Баязид II, стоявший во главе огромной армии, легко одолел Селима, и тому пришлось бежать в Крымское ханство, где султану его было трудно достать. В Северном Причерноморье среди крымских татар беглец решил переждать трудное время и вновь начать борьбу за османский трон. Более того, шехзаде Селим заручился поддержкой Менгли-Гирея, который в то время был правителем Крымского ханства. В 1515 году Селим I уничтожил династию Зу-ль-Гадиров, правившую в буферном государстве Эльбистан (Абулустейн), обезглавил султана Ала ад-Дина и начал готовить поход против Египта. Турки освободили от осады Диярбакыр и вновь разбили сефевидов в битве при Кочхисаре. Курд Идрис, за заслуги перед султаном получивший право завоевать Курдистан, взял после долгой осады Мардин, овладел Диярбакыром, Синджаром, покорил всю Месопотамию; Исмаил I до самой своей смерти не пытался взять реванш над турками.24 августа 1516 года между турками и мамлюками произошла битва на равнине Мардж Дабик неподалеку от Халеба. Исход сражения снова решила турецкая артиллерия — лучшая в мире на тот период.29 августа 1516 года Селим принял титул «Служитель обоих священных городов», то есть Мекки и Медины, ещё подчинявшихся Египту. В сентябре турки без боя заняли Сирию, 9 октября вошли в Дамаск, к концу ноября турки завершили завоевание Палестины взятием Газы. Туман-бей собрал новую армию, разбитую 25 декабря 1516 года при Бейсане, в Палестине. Мамлюки убили послов Селима, что дало ему повод к мести. Вступив в Египет в январе 1517 года, Селим артиллерией разрушил укрепления Каира и заставил Туман-бея бежать из города. Однако через несколько дней Туман-бей с небольшим отрядом ворвался в город ночью; на улицах произошла ожесточенная резня, в общем хаосе было перебито около 50 тыс. жителей Каира. После взятия Каира Селим I приказал обезглавить 800 мамлюкских беев. Туман-бей ещё два месяца пытался бороться с турками: он отступил в дельту Нила, где мог бы сопротивляться очень долго, с презрением отвергал сдачу (Селим думал сохранить ему жизнь и использовать его храбрость), но был выдан в результате измены египетских бедуинов, для которых мамлюки были чужаками и угнетателями, и 13 апреля 1517 года повешен под аркой ворот Каира.
