город выполнял функции административного, военного и ремесленно-торгового центра. последняя особенно выразительно проявилась в 16в. именно это столетие дало расцвет ремесленно-цеховому производству. цеховые объединения ремесленников одной или нескольких близких профессий в городах создавались, в первую очередь, с целью защиты ремесленного производства от домогательств землевладельцев. не менее важной причиной было также стремление монополизировать производство и сбыт товаров, ликвидировать возможную конкуренцию со стороны других ремесленников в условиях узкого внутреннего рынка. в городах беларуси работали цехи по обработке металлов, шкур, изготовлению одежды. утвари, ювелирных изделий и т. д. цеховая деятельность определялась уставами. в них регламентировалось производство и сбыт продукции, качество сырья и готовых изделий, технология, время и условия работы, процесс обучения и многое другое.
во второй половине 15-16вв. город становится настоящим торговым центром. во всех городских поселениях в это время имелся рынок, где один-два раза в неделю шла торговля. в значительных центрах рынку отводились большие площади. так, могилевский базар располагался на двух гектарах и вмещал в своих пределах более 400 лавок.
внешнеторговой деятельностью занимались верхи городского купечества, которые именовались «гостями». купцы могилева, витебска, полоцка и др. городов торговали в новгороде, ржеве, брянске, а также были постоянными торговцами на украинских рынках.
Східні слов’яни, як й інші народи почали активно освоювати нові землі. Слов’яни Лівобережжя поступово освоюють нові землі на північному та південному сході, що були заселені до цього угро-фінами, балтами та іншими племенами. Поступово у VIII–X ст. завершується формування нових племінних об’єднань. Тепер уже літописці нараховують велику кількість різних племінних груп. Загальний термін «слов`яни», типовий для VII–IX ст., замінюється конкретними назвами окремих племінних союзів. Нестор Літописець у «Повісті временних літ» дає таку картину розселення 13 слов’янських племен у IX ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів’ях Волги і Дніпра – кривичі. В басейні верхньої Оки знаходилися в’ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа – радимичі, на північ від річки Прип’ять, в Поліссі, – дреговичі. Між Прип’яттю, Дніпром і Горинню – древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, – поляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, – сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом – уличі, Дністром та Прутом – тиверці. У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті – хорвати, у верхів’ях Західного Бугу мешкали дуліби, пізніше – волиняни і бужани
