Что значит "избы белые и горницы белые" (без глаголов)?

Мари Жозеф Поль Ив Рок Жильбер Мотье (Mothier) маркиз де Лафайет (La Fayette) (6.9.1757, Шаваньяк, — 20.5.1834, Париж), французский политический деятель. Из богатой аристократической семьи. Вступив в контакт с Б. Франклином, Лафайет в 1777 году отправился в Северную Америку для участия в войне американских колоний Великобритании за независимость. Получил звание генерала американской армии.Всем известно, что дуракам память заменяет ум.Лафайет ЖильберАктивно участвовал в военных операциях у Йорктауна (октябрь 1781). Вскоре после этого вернулся во Францию. Участвовал в ассамблее нотаблей 1787 года, где примкнул к противникам проекта Ш. Калонна (намеревавшегося возложить часть налогов на привилегированные сословия). В 1789 году Лафайет, избранный депутатом от дворянства в Генеральные штаты, поддержал преобразование их в Национальное собрание. На следующий день после взятия Бастилии (14 июля 1789) Лафайет стал командующим Национальной гвардией.В начале революции популярность Лафайета была весьма велика. По мере углубления революции Лафайет, оставшийся на позициях либерально-конституционного монархизма, старался затормозить дальнейшее развитие революции. Принимал деятельное участие в антидемократическом "Обществе 1789", затем — в Клубе фельянов. Руководил расстрелом антимонархической демонстрации на Марсовом поле в Париже (17 июля 1791). Назначеный после начала войны с антифранцузской коалицией в 1792 году командующим одной из армий, намеревался использовать армию для подавления революции. В июне 1792 года обратился к Законодательному собранию с требованием "обуздать" якобинцев.Через несколько дней после низвержения монархии в результате народного восстания 10 августа 1792 года Лафайет пытался двинуть войска на революционный Париж. Потерпев в этом неудачу, бежал, бросив армию. Лафайет рассчитывал попасть в Нидерланды, но был захвачен австрийцами; находился у них в плену до 1797 года. Вернулся во Францию в 1800 году. В период консульства и империи Наполеона был в стороне от активной политической деятельности. В годы Реставрации выступил одним из лидеров либерально-буржуазной оппозиции; вновь обрёл большую популярность. Во время Июльской революции 1830 года Лафайет, назначеный командующим Национальной гвардией сохранению монархии и переходу короны к Луи 

ответ:Ростово-Суздальське (згодом Володимиро-Суздальське) князівство утворилося на північно-східній околиці Російських земель. З давніх часів ця земля заселялася слов'янськими племенами - кривичами і в'ятичами. Дуже рано виникли тут старослов'янські міста - Ростов, Суздаль, Білоозеро і ін.

В XI ст. Ростово-Суздальська земля вже перебувала під владою київських князів і управлялася їх посадниками і мужами.

Ярослав Мудрий, розділивши Київську Русь між своїми синами, Ростово-Суздальської землі віддав Всеволоду. Згодом цією землею володів син Всеволода Володимир Мономах, а потім його син Юрій Долгорукий (1125-1157 рр.) - засновник Москви.

У міру розвитку феодальних відносин заселеність в Ростово-Суздальській землі росла. З'явилися нові міста: Ярославль, Юр'єв, Переяславль-Залеський, Дмитров, Володимир.

При Юрія Долгорукого і наступних князів могутність Ростово-Суздальській землі сильно зросла.

Андрій Боголюбський (1157-1174 рр.) - син Юрія Долгорукого - зробив столицею князівства Володимир. Ростово- Суздальские бояри, які звикли робити "що їм любо", на володимирського князя дивилися зверхньо: у нього, мовляв, живуть боярські смерди, древоделей і орачі. Андрій, якого недарма прозвали "самовласцем", спираючись на зброю і служивих людей, зміцнював свою владу, "почав переслідувати" бояр. В результаті боярського змови у 1174 р Андрій Боголюбський був убитий. З цього часу князівство стало називатися Володимиро-Суздальським.

Особливої могутності Володимиро-Суздальська земля досягла за князя Всеволода III на прізвисько Велике Гніздо (1176-1212 рр.), Який поширив вплив на Київ, Новгород, Рязань, розширив свої володіння на схід (заснував Нижній Новгород), вів боротьбу з камськими болгарами і мордва.

Після смерті Всеволода Володимиро-Суздальська земля переживала занепад. Розвиток процесу феодалізації призвело це князівство до роздробленості. Спроби Юрія II (сина Всеволода), а потім Олександра Невського затримати розпад Володимиро-Суздальській землі виявилися безрезультатними.

Після смерті Олександра Невського Володимиро-Суздальська земля роздрібнилася на уділи, серед яких найбільшими були Тверській, Московський, Ярославський, Белоозерский, Углицький, Ростовський, Стародубський і ін.

У XIII-XIV ст., Після монголо-татарської навали, у Володимиро-Суздальській землі стали створюватися умови для утворення Російської централізованої держави.