На жаль, політика розрядки 70-х років довго не існувала. Які ж причини того, аби відмовитися від досягнутих результатів? По-перше, довготривалий період холодної війни, все так само лишався у пам’яті, що викликало постійну підозрілість з боку держав. По-друге, політика пошуку ворога народу, як об’єднуючої сили для нації не відходила на другий план. Із політикою розрядки, такий ворог втрачався. По-третє, економічна криза, яка відбулася у 70-ті роки, сильно вплинула на перегляд політики урядом Радянського Союзу. Віра в те, що економічна криза є кризою капіталізму та чудовим шансом утвердити соціалізм у світі штовхнула СРСР до рішучого кроку. По-четверте, країни, попри всі домовленості, не поспішали ратифікувати угоди чи виконувати умови договорів. Так сталося із гельсінськими угодами: СРСР не поспішав виконувати свої зобов’язання в гуманітарній сфері, Захід же не намагався відмовитись від силового протистояння комуністичному блоку.
Фактично, країни взаємно провели демонтаж результатів політики розрядки. До яких наслідків це привело? Звісно, до негативних, зокрема:
1) Нарощування військової могутності країн. Економіка стала знову мілітаризованою. А. це значить, що інші сфери, зокрема соціальна недофінансовувалась. Сесія Ради НАТО у Вашингтоні в травні 1978 р. схвалила довгострокову програму збільшення військових витрат на 3% на рік протягом 20 років.
2) Вибух локальних конфліктів та часті військові дії. Звісно, їх підбурювали й самі супердержави, які мали з них вигоду. Як один із прикладів, у грудні 1979 р. СРСР ввів свої війська в Афганістан.
3) Розмивання біполярної системи входженням нових гравців через військові зіткнення. До прикладу, Іран.
4) Збільшення рівню міжнародного тероризму.
5) Ще більша загроза початку ядерної війни. ОВД і НАТО активно розміщують у Європі ядерну зброю першого удару.
Загострення міжнародного становища в першій половині 80-х років було не меншим, ніж в 50-60-х роках. Як і раніше протистояння супроводжувалось пропагандистською риторикою. Радянський Союз закликав до миру і в той же час направляв свої війська в Афганістан. Президент США оголосив СССР "імперією зла" і закликав до "хрестового походу" проти комунізму.
Объяснение:
Слобідська́ Украї́на або Слобожа́нщина (рідше — Слобідщина)[1] — історико-географічний край у східній частині України та прикордонних областях РФ, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків 17 — 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської імперії.
Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, північнно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. В сучасних межах охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької області, західну, центральну, східну, південну частини Білгородської, південні частини Воронізької, та Курської областей.
Зараз (та за часів СРСР) частини Слобожанщини, що входять до Росії, належать до Центрально-чорноземного економічного району Росії, але в часи Російської імперії вся Слобожанщина разом із північною половиною України входила до Малоросійського економічного району.
Объяснение:
