Объяснение:
Експресіоні́зм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувалася у Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Прояви експресіонізму наприкінці ХХ століття відносять до неоекспресіонізму.
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на межу абстрактного експресіонізму.
Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у архітектурі.
Быстрое развитие промышленности и связанное с ним увеличение рабочего класса (в 1887 г. до 118 тыс. человек) при отсутствии трудового законодательства стали приводить к росту конфликтов между рабочими и предпринимателями, которые становились все острее (крупнейшим из них в начале 80-х гг. была стачка на Иваново-Вознесенской мануфактуре). Пытаясь предупредить эти процессы, Александр III берет на себя роль посредника, начинает проводить политику попечительства. В 1882 г. был издан закон об ограничении 8 часами рабочего дня для малолетних. В 1885 г. принят закон о запрещении ночного труда женщин и детей, а в 1886-м — постановление об условиях найма и порядке расторжения договоров рабочих с предпринимателями. Надзор за осуществлением этих законов был возложен на фабричную инспекцию. Таким образом, именно при Александре III было положено начало разработке фабричного законодательства, которое сдерживало хищнические инстинкты молодого российского капитала. Вместе с тем, осознавая, что любые, даже незначительные свободы несовместимы с самодержавной властью, император исключал возможность обеспечения права рабочим на проведение стачек, организацию рабочих союзов и других свобод, которыми пользовались в то время рабочие западных стран.
