У 1614— 1618 рр. морські походи запорозьких козаків до турецьких портів західного й південного Причорномор'я, а також підтримка польською владою антитурецьких повстань у Валахії та Молдавії викликали у відповідь спустошливі татарські Й турецькі набіги на українські землі. Розпочалася польсько-турецька війна 1614— 1621 рр.
У вересні 1620 р. польська армія, очолювана коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, була розбита турками під селищем Цецора. Здобувши перемогу в Молдавії, султан Осман II став готуватися до завоювання Речі Посполитої. Було зібрано величезну армію, яку очолив сам Осман II. Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ звернувся по до до австрійських Габсбурґів і Папи Римського, але не отримав її. Унаслідок цього Сиґізмунд ІІІ був змушений шукати підтримки в запорозького козацтва.
У відповідь на прохання короля запорозький гетьман Яків Нерода на прізвисько Бородавка заявив, що надасть до лише за умови визнання польською владою відновлення ієрархії православної церкви.
У червні 1621 р. в урочищі Суха Діброва, між Ржищевим і Білою Церквою, зібралася козацька рада. Урахувавши небезпеку, що загрожувала Україні, козаки прийняли рішення взяти участь у поході проти турок разом із поляками, а для узгодження умов до направити до короля посольство на чолі із Сагайдачним.
