По-перше, вкрай негативну роль у розвитку Церкви відігравало право королівського патронату над нею, зокрема право монарха на подання хлібів духовних. Ним, усупереч православній традиції, король замість того, аби затверджувати єпископів на кафедрах, здійснював призначення. Цим самим вищих церковних ієрархів було поставлено в повну залежність від світської влади. Ще більше ситуацію ускладнювало те, що королівське право верховного патронату намагалися наслідувати на нижчому рівні магнати та шляхта. Унаслідок чого парафіяльні священики підпали під повну залежність від місцевих панів, які на власний розсуд могли призначати духовних пастирів та позбавляти їх пастви, на свій розсуд розпоряджатися церковним майном і культовими спорудами.
