Іконопис - це не просто стиль живопису, творчий напрямок чи б заробітку - це, насамперед, вид служіння Церкви Христової. Це шлях, що дається не всім і не усім під силу його винести. Це таємниця, що не відкривається повною мірою мирянину чи відокремленному генію живопису: цьому потрібно посвятити себе цілковито. Це школа копіткої праці, суворого посту і внутрішнього молитовного ділання. Це мова ліній, фарб, символів православного богослов'я, де немає нічого випадкового і надуманого. Це щире виконання Святого Письма і Передання. Це втілення невидимого Первообразу, де вся Правда, Божою милістю, відкрита, як абетка, як натхнення для молитви і благочестя, очам тих, хто молиться.
Ікона самою своєю живою присутністю і своєю формою, змістом та стилем свідчить про перевтілення людського життя, коли до нього торкається Божа милість. Лінії перспективи в іконі зводяться докупи аж за гладачем. І тим самим, разом із стилізовано зображеними персонами, він стає ніби “співучасником подій”, представлених в іконі, змінюється і відновлюється у світі святої любові, маючи можливість усвідомити роль усього створеного з погляду вічності.
Культ ікон офіційно був прийнятий на сьомому вселенському соборі 787р. у м.Нікеї. Ікона – (грецьке Уіко V – зображення, образ) – у християнстві (православ’я, католицизм) – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення “святих”, якому надають священного характеру. За християнською легендою першим іконописцем вважається євангеліст Лука .Ще при житті Діви Марії, матері Христа, Лука відобразив її образ. Побачивши своє зображення, богоматір промовила: “Нехай буде з ним благодать Сина мого і моя ”.З того часу слова згадувалися завжди, коли люди приходили поклонитися образу Богоматері.
