Написать эссе на тему "уникальность человеческой природы" 75 .

Войну начал английский король Эдуард III, бывший по материнской линии внуком французского короля Филиппа IV Красивого из династии Капетингов. После смерти в 1328 году Карла IV, последнего представителя прямой ветви Капетингов, и коронации Филиппа VI (Валуа) согласно салическому закону, Эдуард заявил о своих правах на французский трон. Помимо этого, монархи спорили из-за важной в экономическом отношении области Гаскони, номинально находившейся в собственности французского короля, но фактически контролировавшейся Англией. Кроме того, Эдуард желал вернуть территории, утраченные его отцом. Со своей стороны Филипп VI требовал от Эдуарда III признания его суверенным государем. Компромиссный оммаж, заключённый в 1329 году, не удовлетворил ни одну из сторон. Однако в 1331 году, столкнувшись с внутренними проблемами, Эдуард признал Филиппа королём Франции и оставил свои притязания на французскую корону (в обмен на это англичане сохранили владение Гасконью).

В 1333 году Эдуард выступил на войну с шотландским королём Давидом II, союзником Франции. В условиях, когда внимание англичан было приковано к Шотландии, Филипп VI решил воспользоваться случаем и присоединить Гасконь. Однако шотландская война оказалась успешной для англичан, и Давид уже в июле был вынужден бежать во Францию после разгрома при Халидон-Хилле. В 1336 году Филипп начал строить планы по проведению высадки на Британские острова для восстановления Давида II на Шотландском престоле, параллельно планируя присоединение Гаскони. Враждебность в отношениях двух стран накалилась до предела.

Осенью 1337 года англичане предприняли наступление в Пикардии. Их поддержали фламандские города и феодалы, города Гаскони.

Если это то, что надо, то вот:
Освіта і культура на Поділлі в епоху феодалізму розвивались у несприятливих умовах. Польсько-шляхетський гніт, безперервні спустошливі турецько-татарські напади гальмували їх поширення. Тільки у другій половині XVIII ст. тут виникли масові парафіяльні школи, а в першій половині XIX ст.— Кам’янець-Подільська і Теофіпольська гімназії, Меджибізьке і Полонське повітові училища, Кам’янець-Подільський дівочий пансіон, духовні училища і парафіяльне училище в с. Приворотті Ушицького повіту.

Важливими осередками освітньої роботи були братства. В кінці XVI — на початку XVII ст. вони з’явилися в багатьох містах Поділля. У Кам’янці-Подільсько-му таке братство створюється у 1589, у Сатанові — 1590, Меджибожі — 1621, Летичеві — у 1642 роках. Братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національних та релігійних утисків. Водночас вони розгортали культурну діяльність: відкривали школи при церквах, друкарні, засновували притулки для старих, хворих і дітей-сиріт, медичні заклади тощо.

Помітний слід у громадському житті краю залишили перші друкарні. В Пановецькій друкарні Кам’янець-Подільського повіту, заснованій 1601 року, надруковано 7 книг догматично-полемічного змісту, спрямованого проти католицизму. У 1611 році друкарню розгромили єзуїти, а видання її спалили. 1792 року почала діяти друкарня в м. Миньківцях Ушицького повіту, в якій надруковано польською мовою «Іліаду» Гомера, «Гамлет» Шекспіра та інші художні твори. У Кам’янець-Подільській друкарні, організованій в кінці XVIII ст., з 1838 року друкувалася газета «Подольские губернские ведомости».

В умовах найжорстокішого соціального й національного гноблення народні маси Поділля розвивали народну творчість у різних галузях матеріальної й духовної культури та побуту. У XV—XVI ст. на Поділлі були поширені пісні, які відображали боротьбу народних мас краю проти турецьких і татарських загарбників: «Славна була в Побережу», «Із-за гори, гори, з темненького лісу», «Да йшли турки з татарами» й інші. Протягом XVII — першої половини XIX ст. широку популярність серед населення Поділля здобули пісні, які надихали народні маси на боротьбу за соціальне і національне визволення. Серед них: «Ой, у городі Могильові», «Славна стала та кравчина» (про Северина Наливайка), «Чи не той то Хміль», «Гей, не дивуйте, добрі люди» (про Богдана Хмельницького та Максима Кривоноса), «Ой, з-за гори високої» (про Данила Нечая), «Ой, Морозе, Морозенку», «Ой, з города з Немирова» (про Жванецьку битву), «Годі, коню, в стайні спати» (про Семена Палія), «Годі, годі, козаченьки, в обозі лежати» (про повстання 1734 року), «За Сибіром сонце сходить» (про Устима Кармалюка).

Визначним показником мистецької культури були в першій половині XIX ст. художні селянські промисли, особливо гончарство. Відомими осередками його стали Смотрич (Кам’янець-Подільський повіт), де вироби прикрашалися характерним рослинним розписом — коричневим, зеленим і жовтим по білому тлу — Зіньків, Адамівка, Калинівка і Станіславка (Летичівський повіт), вироби яких завдяки високоякісній глині, що після обпалення набувала красивого рожевого відтінку, відзначалися особливою тендітністю і тонкістю форм. Орнамент у цих виробах, розписаний в один колір натуральною фарбою «червінню», був геометричним, дуже чіткого малюнку. За художнім виконанням багато дослідників зіньківський посуд ставили поряд з античною керамікою. Для північно-західної частини Поділля характерний ужитковий гончарний посуд ясного черепка з геометричним орнаментом, намальованим коричневою фарбою. Летичів та Меджибіж славилися чорним «димленим» посудом.