Ідея об'єднання Литви та Польщі мала прихильників в обох державах, проте відрізнялася за змістом. Литовські магнати, що панували в державі, були прихильниками незалежності й погоджувалися на об'єднання «двох рівних» за умови існування окремого сейму і забезпечення свого привілейованого становища в державі. Натомість середня і дрібна шляхта, незадоволена пануванням у князівстві магнатів, сподівалася, що внаслідок об'єднання здобуде такі самі привілеї, якими користувалася у своїй державі польська піл яхта.
Польські магнати і шляхта в цілому підтримували ідею об'єднання обох держав. Вони вбачали в ньому можливість здобути нові землі й залежних селян. При цьому польська сторона керувалася ідеєю давньої приналежності українських земель Польщі, від якої вони начебто були відірвані, і, відкидаючи пропозиції литовських магнатів, виступала за включення Литви до складу Польщі.
Українське шляхетство також мало свою позицію. Воно в цілому схвально ставилося до об'єднання Литви та Польщі, розраховуючи, що це до надійно захистити південні кордони від турецько-татарських нападів і припинить шляхетські наїзди (збройні напади) в польсько-українському прикордонні. Об'єднання двох держав відповідало також економічним інтересам української шляхти, оскільки через Польщу пролягали торговельні шляхи до країн Західної Європи. При цьому українські князі висували пропозицію об'єднати Польщу, Литву й Україну в одну державу на рівних засадах, наполягали на збереженні свободи віросповідання й місцевих звичаїв. Українська дрібна й середня шляхта, що не мала таких привілеїв, як князі й магнати, виступаючи за об'єднання, сподівалася насамперед здобути рівні права з магнатською верхівкою та впливати на перебіг справ у державі.
