Его причиной послужили все более усиливающийся феодально-ханский гнет, произвол, насилие кокандского хана и его чиновников. Это хорошо видно из письма самих повстанцев (написано осенью 1873 г.), адресованного на имя начальника Ходжентского уезда. В нем читаем: "Хан начал выступать против шариата, по которому полагалось взимать в порядке подати по одной овце со ста голов баранов. А ханские сборщики—зякетчи, прибывшие весной 1873 г. к кыргызским кочевникам, начали насильно собирать с них по три барана с сотни голов. За это мы, не вынося несправедливости, ограбили его (хана — К.У.) зякетчи". Даже высокопоставленный царский чиновник, покровительствовавший власти Худояр-хан и его сына Наср-Эддина и по-своему пристально следивший за ходом восстания, вынужден был зафиксировать, что постоянные поборы и жестокость Худояр-хана в последнее время до того озлобили все народности и сословия в ханстве, что бедные и забитые подданные хана решились во что бы то ни стало сбросить ненавистное им бремя.
На заході Галицько-волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.
Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити розвитку культурного процесу. Ґрунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура західного князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель.
За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.
