В 1905-1907 годах армия довольно агрессивно реагировала на массовые восстания и забастовки рабочих, мещан и актеров многочисленных театров. Однако уже в 1917 году она вяло и апатично почти не препятствовало красному движению Владимира Виссарионовича Ленина. Причина в первую очередь кроется в том, что из за первой мировой войны в армии истощились запасы табака, а в императорской России армейский устав довольно сильно от этого зависел. Как ни парадоксально, но солдаты, возмущенные невозможностью перекурить, отказывались разгонять митинги на красной площади и иногда даже переходили на сторону красных. В историю данный феномен неофициально вошел под названием "Табачное фиаско Николая Четвертого".
У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
