Народні трибуни (лат. tribuni plebis, букв. — плебейські трибуни) — у Стародавньому Римі посадові особи, які щорічно (з 494 р. до н. є.) обиралися з числа плебеїв на зборах по трибах. Спочатку обиралися 2 народних трибуни, а з 457 р. до н. є. — 10. Посада народних трибунів була введена для захисту плебеїв від свавілля патриціанських магістратів. Після закінчення боротьби патриціїв і плебеїв народні трибуни стали захисниками прав та інтересів всіх пересічних громадян. Народні трибуни мали право забороняти розпорядження або постанову будь-якого магістрату (крім диктатора і цензора) і сенату (право вето), арештовувати і накладати штрафи на магістратів (крім диктатора) і пересічних громадян, скликати засідання трибутних коміцій сенату і головувати на них, видавати едикти і пропонувати законопроекти. Особистість народного трибуна вважалася священною і недоторканною. Народні трибуни були зобов'язані постійно тримати двері будинку відкритими для громадян, що потребували захисту, і не залишати Рим більше ніж на добу, їхня влада була обмежена міською межею Рима. У періоди загострення соціальних протиріч народні трибуни, як правило, очолювали демократичний рух.
