Объяснение:
В истории древнерусской монументальной живописи XI-XV веков довольно четко намечаются три периода:
1. Конец Х - первая треть XIII века. Домонгольский период. Ведущую роль играет Киев, создавались мозаики, складываются местные школы во Владимире, Новгороде и Пскове.
2. XIII-XIV вв. Татаро-монгольское вторжение, уничтожено множество произведений искусства, усилился процесс феодального дробления. Начало освобождения от византийского влияния, замена мозаик фресками. Культурные центры во Владимире и Пскове.
3. XV век. Возвышение Москвы. Деятельность Феофана Грека, Андрея Рублева и Дионисия.
Перша світова війна 1914—1918 років знову порушила польське питання на міжнародній арені. Як центральні держави, так і Росія обіцяли полякам у майбутньому ті чи інші форми автономії. Юзеф Пілсудський утворив у складі австро-угорської армії польські легіони. Ситуація докорінно змінилася після Лютневої революції 1917 року у Росії, коли в документах Петроградської ради й Тимчасового уряду з'явилися заяви про право поляків на державну незалежність. Почалося створення польських військових частин у Росії. У Женеві в серпні 1917 року ендеки[1] заснували польський національний комітет, який очолив Р. Дмовський; цю організацію визнали країни Антанти.
У Франції був сформований польський військовий корпус під командуванням генерала Ю. Галлера. Прагнення поляків до незалежності було відбите в посланні американського президента В. Вільсона до конгресу в січні 1918 року, а також у декреті Раднаркому Росії в серпні 1918 року. З наближенням поразки країн Четвертного союзу у війні восени 1918 року могутній національний рух поляків виявився в заснуванні декількох урядових осередків — у Кракові(Польська ліквідаційна комісія), Любліні (Тимчасовий народний уряд), Варшаві (Регентська рада й уряд).
