Цезар змінив організацію римських урядів. Число преторів збільшив до 16, едилів — до 6, квесторів — до 40. Більше урядовців було потрібно з огляду на великий розмір Римської республіки та її провінцій. Цезар вніс проект реформи законодавства, що спиралося на право Дванадцяти таблиць та едикти преторів, і реформував також управу провінцій, намісниками яких призначав своїх людей.
Змінив він і сенат. Він пам'ятав про всі зневаги, що їх зазнав від сенаторів, тому задумав їх підкорити. Число членів сенату Цезар збільшив до 900 і ввів до нього багатьох своїх старшин, навіть нижчого ступеня, а не раз і чужинців із Галлії та Іспанії. В сенаті він займав перше місце і перше слово, тому відразу надавав тон нарадам. Сенат втратив усяку державну ініціативу і тільки приймав до відома те, що постановив всемогутній диктатор. Не мали значення також народні збори. Цезар не скасував їх, але, як диктатор, мав право скасувати кожну їхню ухвалу, яка йому не подобалася. На народних зборах теж ніхто не відважувався відкрито виступити проти Цезаря.
Намагався Цезар змінити і соціальний устрій Риму. Не боячись непопулярності, він зменшив дотації зубожілому населенню Рима з 300 тисяч на 150 тисяч людей. Так правитель намагався стримати наплив пролетаріату до столиці.
Також Цезар розпочав широку колонізацію Італії. Він викупив багато земель і розселяв на них ветеранів своїх армій та безземельних селян. Нові поселенці розміщувалися в старих оселях по всій країні, для скорішої асиміляції з місцевим селянством. Щоб підтримати сільське населення Італії, Цезар видав розпорядження, згідно з яким в приватних маєтностях принаймні половина робітників має бути із вільних селян, а не невільників. Селянам, які мали великі родини, він визначив окремі нагороди. Цезар взяв також під свою опіку населення італійських міст і видав нові муніципальні закони, що врегулювали міський устрій.
Нові колонії Цезар створював і у провінціях в Галлії, Іспанії, Африці і місцями у Греції та на Сході. За часів його правління в провінції було переселено біля ста тисяч людей. Ця колонізація мала подвійну мету: підняти економічне становище селянства, яке в перенаселеній Італії не могло знайти прожитку, і підсилити романізацію провінцій. Цю політику Цезаря наслідували пізніше всі римські імператори. Мешканцям провінцій він щедро роздавав римське громадянство, щоб у такий іб тісніше зв'язати їх з Римською державою.
Щоб звеличити своє володарювання, а також дати роботу безробітним масам, Цезар розпочав велике будівництво в Римі.
Экономическая политика правительства. В 80-е гг. XIX вв. России начался спад экономического роста. Поэтому с самого начала правления Александр III поставил перед правительством задачу - вывести российскую экономику из кризисного состояния.
Для стимулирования экономического роста решено было привлечь научные силы страны. На ключевые должности в правительстве были назначены выдающие финансисты, экономисты, юристы, историки, правоведы, математики, статисты.
Финансы. В мае 1881 г. на пост министра финансов был назначен выдающийся учёный-экономист, ректор Киевского университета Н.Х. Бунге. Финансы страны находились в расстроенном состоянии. На 1 января 1881 г. государственный долг составлял 6 млрд. руб. Н.Х. Бунге решил оздоровить финансы страны путём реформирования системы сбора налогов. В 1887 г. в России была отменена подушная подать (прямой налог). Вместо неё 1881 - 1886 гг. вводятся косвенные налоги: акцизные сборы на водку, сахар, табак, нефть. Были увеличены поземельный налог, с недвижимости в городах, с золотодобывающей промышленности, раскладочные сборы с торгово-промышленных предприятий, с доходов от денежных капиталов, были введены налоги на наследство и на заграничные паспорта. С 1882 по 1885 гг. на 30% были увеличены таможенные пошлины. Это автоматически уменьшало импорт товаров в Россию, но увеличивало ввоз капиталов. Правительство отказалось от прямого финансирования большинства предприятий, число опекаемых предприятий резко сократилось. Правительство продолжало поддерживать стратегически важные производства - горные и оружейные заводы, паровозостроение. Правительство усиливало государственный контроль над оборотами железных дорог для прекращения крупных спекуляций, выкупало наименее доходные частные железные дороги. По инициативе Н.Х. Бунге начал издаваться "Вестник финансов, промышленности и торговли", где впервые начались публикации государственного бюджета. Н.Х. Бунге выступал против льгот поместному дворянству, был сторонником частного капитала, выступал за сокращение вооружённых сил. Его деятельность на посту министра финансов встречала противодействие К.П. Победоносцева, подвергалась резкой критике на страницах консервативных изданий - "Московских ведомостей" и "Гражданина". Меры Н.Х. Бунге не ликвидировали дефицит государственного бюджета и инфляцию.1 января 1887 г. Н.Х. Бунге был уволен.
Министром финансов стал крупнейший учёный - математик, предприниматель И.А. Вышнеградский. Он энергично принялся ликвидировать дефицит бюджета, но идя на жёсткие меры по отношению к народным массам. Были резко увеличены прямые налоги: государственный поземельный, с городских недвижимых имуществ, торговые и промысловые. Также резко были повышены косвенные налоги на предметы первой необходимости: на спички и осветительные масла, питейный акциз. Усилил протекционистское направление таможенной политики: в 1891 г. был издан новый таможенный тариф, который был больше прежнего уже на 1/3. Был значительно увеличен экспорт хлеба и других продовольственных товаров. Правительство установило ещё более жесткий контроль над деятельностью частных железно - дорожных компаний. Ещё активнее государство скупало частные железные дороги. К 1894 г. государству уже принадлежало 52% всех железных дорог. Благодаря этим мерам, железные дороги страны стали представлять собой единый организм. И.А. Вышнеградскому удалось увеличить доходную часть бюджета с 958 млн. до 1167 млн. руб. Дефицит бюджета был ликвидирован, доходы даже несколько превысили расходы. И.А. Вышнеградский создал золотой запас свыше 500 млн. руб., начал подготовку винной и табачной монополий. На посту министра финансов своё личное состояние удвоил и довёл до 25 млн. руб. В 1892 г. министром финансов был назначен С.Ю. Витте.
