Під час свого існування, Велике князівство Литовське та Польське королівство мали різну політику щодо українських земель.
У 14-16 століттях, Велике князівство Литовське було многонаціональною державою, яка включала на той час значну частину українських земель, під контролем якої було більше територій, ніж Польське королівство. Литва була більш поважної до українців, ніж поляки, що можна було побачити в їх політиці. Великий князь Литовський Вітаутас проголосив книгу статусів 1566 року, яка гарантувала українцям права на самоуправління, віру, мову та торгівлю.
У свою чергу, Польське королівство практикувало політику присвоєння земель, зокрема українських. Українські землі вважалися неосяжними та багатими на родючі ґрунти, що стало приводом для полонізації та католизації населення на тих землях. Польська верхівка підтримувала державних секретарів, військових командирів та високопосадовців, які також прагнули розширювати поляки землі й пропагувати польську культуру серед українського населення.
