Відповідь:
Найбільше піднесення держави припало на часи правління п'яти добрих імператорів (96-180 роки н. е.). За правління Траяна, другого з п'яти хороших імператорів, у першій чверті II століття Римська імперія досягла найбільшої територіальної експансії.
Період постійних заворушень і громадянських воєн (235—284 роки н. е.), що були спричинені боротьбою за владу солдатських імператорів, отримав назву «Криза третього століття» та призвів до значного послаблення держави. Певної стабілізації було досягнуто за правління Діоклетіана (284—305) і Костянтина Великого (306—337). Другий з них легалізував християнство й активно сприяв його поширенню.
Як єдине державне утворення Римська імперія перестала існувати 395 року після поділу імперії на Західну та Східну. Хоча формально вважалося, що імператори просто управляють різними частинами все ще однієї держави.
В останній чверті IV століття почалося велике переселення народів, посилився зовнішній тиск варварів (германців, сарматів та ін.) і в боротьбі з ними Рим починає втрачати провінції та колишню могутність. На початку V століття напади варварів переростають у навалу, яку вже неможливо спинити: на території кількох відвойованих провінцій вожді прибулих племен утворюють варварські королівства, які стають фактично незалежними. Найдошкульніших ударів імперії завдають гуни на чолі з Аттілою. І хоча римлянам вдається завдати гунам поразки на Каталаунських полях (451), останні десятиліття держава перебуває у повному занепаді.
Пояснення:
