Объяснение:
Археологический памятник — объект материальной культуры, несущий в себе определённый объём информации о
Археологам чаще всего неизвестно, как называли то или иное поселение или могильник его создатели. Наименованием для археологического памятника становится ближайший устойчивый топоним [название географического объекта − горы, реки или населённого пункта][1].
Археологическим источником памятник становится после проведения должным образом раскопок со строгим соблюдением методики. У каждого вида памятников есть своя специфика, обусловленная видом и особенностями памятника.
Виды Править
Перечисленная ниже классификация археологического материала носит довольно условный характер. Очень часто бывает так, что памятники сочетают в себе функции различных категорий. Например, курганы могут нести не только функцию захоронения (погребальная), но и выполнять определённые культовые функции.
Погребальный памятник Править
Ятвяжский курган в районе Сувалки, Польша
В категорию погребальных входят несколько видов памятников:
Курганный могильник
Одиночный курган
Подкурганное захоронение
Грунтовый могильник
Кенотаф
Мемориальный комплекс (жертвенники, остатки тризн и др.)
Некрополь
Поселенческие памятники Править
Адрианов вал
К бытовым памятникам можно отнести:
Городище
Поселение, селище
Стоянка
Остатки отдельных жилищ
Мастерские
Производственные комплексы
Пещеры
Земледельческие комплексы
Оборонительные сооружения
Культурный слой городских и сельских поселений
Ритуально-культовые памятники Править
Дольмен Пулнаброн в Ирландии
В эту категорию входят различного вида почитаемые места, среди которых можно выделить:
Храмы и храмовые комплексы
Святилища
Почитаемые места
Лабиринты
Мегалиты: менгиры, кромлехи, дольмены, каирны
Памятники специфического вида Править
Сюда относятся:
Клады
Затонувшие корабли
Случайные находки
Затопленные города или их части
НАДЕЮСЬ
Объяснение:
Важкий плуг (V ст.)
В первинному варіанті плуг розрізає землю, ведучи борозну спеціальним ножем-леміхом, причому величина скиби регулюється вагою плугу, який хлібороб може легко підняти руками.
Такий легкий плуг був дуже крихким, тому виявився негодящим для твердої землі в Північній Європі.
Новий плуг був з колесами, що дозволяло зробити його істотно важчим, а виготовляти з металу.
Важкі плуги дозволили вирощувати більше їжі, а це привело до збільшення населення біля 600 року нашої ери.
2. Приливні млини (VII ст.)
Приливні млини — це особливий вид водяних млинів, які використовують енергію припливів. Гребля зі шлюзом зводиться на шляху припливної хвилі, або ж використовується штучний резервуар в затоплюваному гирлі річки. Коли надходить приплив, вода потрапляє до млинового ставка через спеціальні ворітця, які закриває своєю хвилею приплив, коли починає спадати.
Коли рівень води достатній, воду починають потроху звільняти, і вона крутить водяне колесо. Найстаріші з відомих млинів датовані 787 роком. Перш за все це млин монастиря Нендрам на острові Стренгфорд в Північній Ірландії. Його жорна мають 830 міліметрів в діаметрі, а горизонтальне колесо може створювати тиск 7/9ГПк. Знайдено і залишки більш старого млина — припускають, що він міг бути збудований аж в 619 році.
3. Пісочний годинник (IX ст.)
Оскільки пісочний годинник — один з важливих пристроїв для обліку часу в морі, то припускають, що вони могли використовуватись приблизно з 11 століття та доповнювати магнітний компас, таким чином допомагаючи навігації. Тим не менше, візуальних доказів його існування не було знайдено аж до 14 століття, коли пісочний годинник з'явився в картинах Амброзіо Лоренцетті в 1328 році. Більш ранні письмові спогади — це якраз корабельні щоденники. А з 15 століття пісочні годинники дуже широко використовують — на морі, в церкві, в виробництві, навіть в кулінарії.
Це був перший надійний, багаторазовий та точний прилад вимірювання часу. Під час подорожі Фердинанда Магелана довкола світу в його флоті на один корабель мало бути 18 пісочних годинників . Була навіть спеціальна людина, яка перевертала годинники та занотовувала час для бортового щоденника. Полудень був дуже важливим часом для перевірки точності навігації, бо він не залежав від пісочного годинника, а лише від часу, коли сонце піднімалося у зеніт.
4. Доменна піч (XII ст.)
Найстаріша з відомих доменних печей на Заході була збудована в Дюрстелі в Швейцарії, в Маркіші, Зауерленд, Німеччина, а також в Лапутані в Швеції, де доменник комплекс активно використовувався між 1150 та 1350 роками. В Нораскозі в шведському окрузі Ярнбоз було знайдено залишки доменних печей, збудованих навіть раніше, можливо, біля 1100 року.
Технологію було докладно описано в Генеральному уставі цистерціанських ченців, включаючи і те, як була влаштована піч. Цистерціанці були відомі як чудові металурги. Згідно Джейн Гімпель, вони мали високий рівень промислових технологій: “Кожен монастир мав своєрідну фабрику, часто більшу за площею, ніж монастирська церква, причому деякі механізми рухалися силою води”. Залізну руду ченцям часто дарували як пожертву, а залізо вони вже виплавляли самі, так що часто лишався надлишок на продаж. Цистерціанці були найбільшими виробниками заліза в Шампані, Франція, з середини 13 по 17 століття, а багатий на фосфати шлак з печей вони використовували як добриво.
