ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва
Скорочено неможливо написати, тут саме головне
Объяснение:
Время дворцовых переворотов насыщенно событиями по захвату власти и от этого очень интересно. Кроме указа Петра Великого о престолонаследии, историки выделяют ещё две причины переворотов: противоречия между царской властью и дворянством, большое количество претендентов на престол. Причём кандидаты назначались для удобства, были управляемы и не обладали лидерскими качествами. Из-за этого, а ещё постоянных интриг, заговоров, кровопролития экономика и политический статус Российской империи ослабли. Но устройство страны с 1725 по 1762 годы осталось неизменным. Это связано с тем, что заговорщикам нужно было только усилить свои позиции и влиять на решения, принимаемые императором/императрицей.
Итоги полувековой внутренней борьбы:
укрепление самодержавияусиление позиции дворянстваулучшение положения армии. ПравительИзменение положения дворян
Изменение положения крестьян
Екатерина 1
1725-1727
Дворяне получили право торговать во всех городах и на пристанях ( раньше это было привилегией купечества)
1726- Указ о запрете крестьянам свободно уходить на промыслы
Пётр 2
1727-1730
-
-
Анна Иоанновна
1730-1740
1731- отменён Указ о единонаследии.
1736 – служба дворян ограничена 25-ью годами, вместо бе
1736 – Указ о вечно отданных, он закреплял за мануфактурами и всех семей работников.
Иван 6
1740-1741
-
-
Елизавета Петровна
1741-1761
1746 – Указ, по которому только дворяне могли покупать крестьян с землёй и без неё, владеть землёй и крестьянами имели право только дворяне.
1747 – разрешено дворянам продавать крестьян в рекруты.
1754- создан дворянский банк.
1755- винокурение стало монополией дворянства.
1742 – запрещено крестьянам поступать на военную службу по своему желанию.
1760- помещики получали право ссылать крестьян, неугодных им, в Сибирь , причём делалось это без суда и следствия.
Пётр 3
1761-1762
1762- Манифест о вольности дворянской , по которому дворяне были освобождены от обязательной службы.
1762- запрет покупать крепостных крестьян к заводам.
Екатерина 2
1762-1796
1765- открытие Вольного экономического общества. Цель: рационально организовать помещичьи хозяйства, приблизить их к рынку.
1785- Жалованная грамота дворянству. Привилегии:
- к дворянам не применялись телесные наказания,
- не взималась подушная подать,
-служба не была обязательной
-право собственности - неограниченное
-право торгово-промышленной деятельности.
Золотой век русского дворянства.
Оно стало именоваться «благородным».
Полномочия сословных учреждений дворянства были расширены( дворянские собрания во главе с губернскими и уездными предводителями получили самоуправление).
1765- право помещиков ссылать неугодных крестьян в Сибирь на какое угодно время с правом возврата их в любое время.
Подавление крестьянской войны под предводительством Пугачёва и других народных выступлений.
1771- запрет продажи крестьян с торгов. Однако в 1792 г это право восстановлено.
С 1783- крепостное право установлено и на Украине.
1785- в Жалованной грамоте дворянам крестьяне не выделены из состава недвижимого имущества, то есть были вещью помещика.
По судебной реформе суд крестьян назывался расправой.
При Екатерине II крепостное право достигло наибольшего расцвета, было полное беззаконие по отношению к крестьянам, они превратились в собственность помещиков.
Павел I
1796-1801
1797-отмена некоторых пунктов Жалованной грамоты дворянству восстановлены телесные наказания за уголовные преступления).
Раздача помещикам казённых земель с крестьянами в качестве
1797- сокращение барщины тремя днями
1798-разрешено покупать крестьян к фабрикам и заводам.
Запрет продажи дворовых и безземельных крестьян.
