Составьте таблицу
Быт & жилища
князей,бояр/простых людей
(отличи жизни,быта и тд)

 Екатерина II взошла на престол в 1762 г. , уже с 1744 г, с момента своего появления в российской столице, она оказывал влияние на ход событий в огромной империи. Правда, в первые годы жизни в Санкт-Петербурге юная немецкая принцесса Софья-Фредерика Августа Ангальт-Цербстская (родилась 21 апреля (2 мая) 1729 г. ) , обвенчанная с наследником престола (будущим императором Петром III) под именем Екатерины, казалась не более чем игрушкой в чужих руках. Таковой она, впрочем, какое-то время и была, существуя между молотом и наковальней — себялюбивой и деспотичной императрицей Елизаветой Петровной, с одной стороны, и не скрывавшим неприязни к супруге мужем-недорослем — с другой. Но в суете и склоках придворной жизни Екатерина ни на минуту не теряла из виду своей главной цели, ради которой она приехала в Россию, ради которой терпеливо сносила обиды, насмешки, а иногда и оскорбления. Целью этой была корона Российской империи. Екатерина быстро поняла, что ее супруг дает ей много шансов к тому, чтобы предстать в глазах окружающих едва ли не единственной надеждой на от его диких выходок и сумасбродства. Во всяком случае, она настойчиво и сознательно стремилась к тому, чтобы быть в хороших, если не в приятельских, отношениях как с влиятельнейшими вельможами елизаветинского двора, так и с иерархами православной церкви, как с иностранными дипломатами, так и с объектами многочисленных амурных увлечений собственного мужа. При этом будущая императрица еще и много занималась самообразованием, читала труды французских просветителей и упорно осваивала русский язык. Таким образом, дворцовым переворотом 28 июня 1762 г. на российский престол была возведена не случайная женщина, как бывало не раз в истории России XVIII в. , а человек, долго и целеустремленно готовившийся к принятой на себя роли.

Відповідь:

Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов'яни досить пізно потрапили на сторінки книжок. Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам І–II ст. Плінію Старшому, Корнелію Тациту та грецькому географові Птолемею (II ст.). Усі троє називали слов'ян венедами і розповідали про них як окремий народ, що мешкав на схід від Вісли в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів. На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їх слов'янській частині. Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву "слов'яни". Загалом свідчення римських істориків – скупі на факти й досить суперечливі. Більш докладно розповідають про слов'ян джерела VI ст. й наступних століть. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії готів Йордан у книзі "Про походження та діяння готів" (інша назва цієї книги – "Готика") 551 р. Венеди, як свідчить Йордан, довго не корилися волі готських правителів. Поступилися вони, щоправда ненадовго, перед королем Германаріхом, який направив проти них велике військо. "Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавінів...". Назви "склавіни" та "анти" щодо слов'ян поряд із назвою "венеди" трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов'ян на різні племінні об'єднання. Так, за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – в Подніпров'ї, склавіни – в Подунав'ї. На думку археологів, було ще одне племінне об'єднання слов'ян, що мешкало у верхній течії Дніпра. Та через віддаленість тих племен від римсько-візантійського світу їхня назва, нехай і умовна, не збереглася.

Про походження назв, що їх застосовували щодо слов'ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них – венеди та анти – є іншомовними (перша – балтського походження, друга – іранського); третя, склавіни, – видозмінена самоназва "слов'яни". Отож, етнонім "слов'яни" вживається в джерелах від VI ст., але, без сумніву, є давнішим

Пояснення: