Задание 2. Приведите в соответствие этапы развития феодального государство с их особенностями 1) Самые первые феодальные государства возникли, когда германские племена вторглись и захватили провинции Западной Римской империи и основали свои государства. Предводители племен стали называться королями, а воевавшие с ними военачальники стали вассалами – они получили от короля земли с условием, что будут служить королю.

А) Сословно-представительная монархия

2) В XI-XIV веках феодалы, окрепнув, перестали подчиняться королю, стали независимыми. Власть короля была слабой и распространялась только на его владение – домен. В этот период происходили феодальные войны, восстания крестьян. Внутри государства были границы феодальных владений, в каждом владении свои монеты, меры веса и длины. Это привело к упадку хозяйства, ремесла и торговли.

Б) Раннефеодальное государство

3) В XIV-XVI веках происходит постепенное усиление королевской власти, так как раздробленность мешала развитию земледелия, ремесла, торговли. В усилении королевской власти нуждались мелкие и средние феодалы, крестьяне, горожане, церковь. Поэтому для управления страной стали создаваться органы, в которые входили представители сословий: в Англии – парламент, во Франции – Генеральные штаты и т.п.

В) Феодально-раздробленное государство

4) Постепенно король усиливает свою власть, теперь он не нуждается в поддержке представителей сословий. И он становится единственным правителем страны.  В государстве сословно-представительный орган существует, но все решения принимает король вместе с приближенными.

Г) Абсолютная монархия

ответ:
1.-
2.-
3.-
4.-

Задание 3. Выполните тест ( )

1.Каким стал Китай при императоре династии Мин Чжу Юаньчжан?

   А) раздробленным               В) мощной империей             С) сословно-представительной монархией

2.Какую внешнюю политику проводил Китай в XV веке?

   А) дружественные отношения с соседними странами

   В) вмешивается в дела соседних стран, захватывает их территории

   С) сохраняет нейтралитет

3.В XI-XIII веках в Японии усиливается власть

   А) сёгунов – военно-феодальных правителей

   В) микадо – микадо

   С) даймё – крупных феодалов

4.Кто завершил объединение Японии в конце XV- начале XVI века?

   А) Ода Нобунага               В)Хидэёси                        С) Токугава

умоляю!
 

ответ:Друга світова війна докорінно змінила політичну ситуацію у світі й

визначила історичний розвиток багатьох країн і народів на десятиріччя

наперед. І ці результати були суперечливими. Призвідниці війни – Німеччина, Італія та Японія, що раніше мали статус великих держав, унаслідок

воєнної поразки не лише ослабли економічно, а й втратили на деякий час

можливість брати активну участь у міжнародному житті. Велика Британія і Франція, хоча й були серед переможців, також виснажилися війною.

Відтак той вакуум сили в Західній Європі, що утворився в результаті розгрому Німеччини й ослаблення інших держав, заповнили США. Загалом

у Європі не було жодної держави на кшталт США, яка б і перемогла, і

втримала свою силу водночас. Трохи більше реальної незалежності зберегли хіба що кілька нейтральних держав, як-от Іспанія і Швеція.

Ще не встигла закінчитися війна, а союзники по антигітлерівській коаліції перетворилися на запеклих військово-політичних та ідеологічних

суперників. Головною причиною непорозумінь стали розбіжності в підходах до післявоєнного устрою, зокрема прагнення Радянського Союзу, всупереч Атлантичній хартії, встановити гегемонію в Європі та деяких азійських регіонах. Радянське керівництво, захоплене перемогою, взялося

Объяснение:

ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:

ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО

ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ

На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати

переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє

про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання

про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-

цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-

ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про

асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме

ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-

пи на правах асоційованого члена.

Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-

кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-

ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,

на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави

К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми

завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-

ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-

рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни

різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-

ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-

чного поступу Туреччини її перший президент1

.

Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської

методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-

торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці

тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-

ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю

мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не

був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-

літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-

дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-

сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-

щих в її історичному розвиткові моментів.

Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-

ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-

пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-

торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,

так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу

половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-

ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-

но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-

млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-

татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-

тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.