Спор о создание государства

"ПОХІД У ТАВРІЮ ЗА ВОЛЕЮ" 1856 – другий після Київської козаччини 1855 за масовістю сел. рух України, який розпочався в квітні 1856. Приводом до нього стали чутки про те, що нібито царський уряд закликає бажаючих переселятися на спустілий після Кримської війни 1853–1856 Крим. п-ів і що кріпаки-переселенці (див. Кріпацтво) отримають при цьому волю, матеріальну до добру платню тощо. Розпочавшись у Верхньодніпровському та Катериносл. повітах Катеринославської губернії, "П. у Т. за в." незабаром поширився на Херсонську губернію, частково – на селян Харківської губернії, Чернігівської губернії та Полтавської губернії. Кріпаки у масовому порядку з усіма родинами і майном знімалися зі своїх місць проживання і йшли в напрямку до Перекопу, залучаючи селян усіх сіл, які зустрічалися на їхньому шляху. Особливо широкого розмаху рух набув улітку в Катериносл. та Херсон. губерніях. Лише з одного Верхньодніпровського пов. пішло більше 1/3 кріпаків (15,3 тис. осіб). У Катериносл. пов. сел. рухом було охоплено 123 зі 128-ми маєтків. Число учасників із Херсонщини влітку 1856 досягло 3 тис. осіб. Селяни, які залишалися на місцях, відмовлялися виконувати панщину. На боротьбу із шукачами волі було кинуто значні військ. сили. У ряді місць селяни, озброївшись кілками, вилами та сокирами, чинили опір загонам поліції і військ. командам. За неповними даними, лише в Катериносл. та Херсон. губерніях сталося 6 кривавих сутичок, в яких було вбито 5 і поранено 50 осіб. За до військ, численних загонів поліції, шляхом розстрілів, екзекуцій та арештів царському урядові наприкінці 1856 вдалося припинити сел. рух на Півдні України. Тисячі повстанців було віддано під суд.

Новгоро́дская земля́ (Новгородчина) — одно из крупнейших исторических территориально-государственных образований на Руси охватывавшее её северо-запад и север. Новгородская земля с центром в Великом Новгороде являлась колыбелью древнерусской государственности под властью династии Рюриковичей и одним из важнейших княжеских престолов эпохи Киевской Руси. В период распада Киевской Руси и в последующие столетия Новгородская земля развивалась как автономное русское государство с республиканскими формами правления под сюзеренитетом великих князей Владимирских (позже — Московских)[1][2]. В период наибольшего развития доходила на север до Белого моря, а на востоке распространялась за Уральские горы. Имела разветвлённые торговые связи в рамках Ганзейского союза. В XV веке в ходе великокняжеской политики «собирания русских земель» Великий Новгород с окрестными землями был полностью присоединён к централизованному Русскому государству. Новгородская земля просуществовала как административная единица до 1708 года.

Объяснение:

вот...надеюсь верно