По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
Среди самых дорогих духовных богатств каждого народа является его героический эпос. А это поэтический рассказ о давно минувших днях, любимых исторических героях. В основе эпоса лежат исторические события, образы людей, которые существовали на самом деле.
В третьей части, сон и «золотое слово» Святослава имеет значение для понимания идейного содержания поэмы. Киевскому князю Святославу приснился дивный, тревожный сон, который он рассказ своим приближенным. Этот сон предвещал горе – гибель Игоря, Всеволода и их дружин. И тогда Святослав обращается к князьям Киевской Руси с пламенным словом-призывом. Он прославляет силу и доблесть князей и призывает их всем вместе встать за родную землю, за раны Игоря.
Автор поэмы, дальновидный и мудрый политик, не случайно поставил в центре этого важного эпизода именно Святослава. Ведь Святослав – киевский князь, а именно Киев представляется здесь как центр могущественного объединения руського государства. Кроме этого, перед походом Игоря Святослав дважды победил половцев. Поэтому автор «Слова …» пытается возвеличить образ этого князя, сделать его имя символом объединения Руси, без чего была немыслима сильная Русь противостоять не только натиску кочевников, но и диктовать им свою волю.
На самом деле же киевский князь Святослав Всеволодович на то время, на основании исторических источников, не играл в жизни Киевской Руси такой выдающейся роли, которую ему приписывал автор поэмы. Он не выделялся военной мощью, был посредственным политиком и руководителем государства. Святослав, точно так, как и другие князья, заботился только о местных интересах собственного княжества, действовал, исходя с эгоистических соображений обыкновенного феодала.
Автор поэмы «Слово о полку Игореве» идеализирует Святослава, показывает, как к нему тянуться другие князья, для которых слово великого князя киевского – закон. В «Слове …» он заботиться обо всей Руськой земле, отстаивал, прежде всего, общие интересы. Его речь поистине наполнена государственной мудростью и дальновидностью.
Святослав, обращаясь к руським князьям, проявляет хорошее понимание характеров каждого из них, говорит как старый и умудренный опытом отец с сыновьями.
Таким образом, устами Святослава говорит сам автор поэмы, который стремиться всей душой, чтобы объединилась Русь под знаменами киевского князя.
