У Західній Європі населення поділялося на три стани (верстви): «ті, що моляться» (церковнослужителі), «ті, що воюють» (лицарі), «ті, що працюють» (селяни, ремісники та ін.) У Русі ж довгий час не існувало такого стану як духовенство, воно почало формуватися лише після прийняття у 988 р. християнства. У Київській державі 13–15% населення проживало у містах і селищах, яких нараховувалось близько 240. Проте лише 74 міста були із населенням близько 4–5 тис. чол. Одним із найбільших міст, не тільки у Русі, а й у Європі, був Київ, в якому мешкало приблизно 35–40 тис. чол. Кожне місто мало свій дитинець, де зосереджувалися органи влади та управління, та посад, у якому мешкало ремісничо-торгове населення. Основну масу населення Київської Русі складали селяни, які займалися землеробством та несли різні феодальні повинності, зокрема такі: данина (сплата продуктами: медом, хутром, зерном); відробіток (відпрацювання на полі землевласника) та повоз (постачання коней і транспорту для потреб князя).
