Скориставшись розпадом Австро-Угорщини і крахом Російської імперії, Румунія ще в 1918 р. окупувала частину українських земель. До складу Румунії увійшли Північна Буковина, Ізмаїл, Акерманський і Хотинський повіти Бесарабії. Всього на румунській території опинилося близько 800 тис. українців, що складали до 5 % населення країни.
Політика румунського уряду відносно українців мала явно дискримінаційний характер. Тут взагалі не визнавалася українська національність, а самі українці офіційно трактувалися як "румуни за походженням, що забули свою рідну мову".
У 1924 р. на придунайських землях Бесарабії спалахнуло анти-румунське повстання. Озброєний виступ організували місцеві комуністи, а його центром стало місто Татарбунари. Румунська влада кинула на придушення повстання регулярні війська з артилерією. У ході боїв загинули більше 3 тис. повстанців, багато хто був заарештований і кинутий до в'язниці. Ціною значних зусиль румунського уряду це повстання було придушене.
Объяснение:
«Слово о полку Ігоревім» (давньорус. Слово о плъку Игоревѣ), також «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, внука Олега» — пам'ятка літератури стародавньої Русі, героїчна поема кінця XII ст., одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Пам'ятка української мови[1]. В основі сюжету — невдалий похід руського новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше). Перейняте мотивами слов'янської народної поезії з елементами язичницької міфології, за своєю художньою мовою та літературною значущістю «Слово» стоїть у ряді найбільших досягнень середньовічного епосу.
