Досі історики розходяться із приводу кількості візантійських походів, називаючи від 6-ти до 10—12-ти. Русь завжди була наступаючою стороною. Якщо на початку руси ставили собі за мету переважно здобуття військової здобичі, то пізніше однією з головних цілей походів стало забезпечення для руських купців доступу на ринки імперії та отримання максимальних привілеїв для них. Розбудовуючи державу на теренах Східної Європи, київські князі почали дбати про встановлення постійних дипломатичних стосунків із Константинополем, що підвищувало престиж Русі й відповідало її стратегічним інтересам на південному сході. Русь прагнула вивільнити від кочовиків, які часто ставали знаряддям зовнішньої політики Візантії, торгові шляхи, що вели до Криму, Приазов'я та Закавказзя. Досягаючи воєнними засобами значного чи часткового успіху, Київська Русь у подальшому охоче йшла на переговори з імперією, щоб забезпечити досягнуте дипломатичними угодами.
