Із Декларації прав людини і громадянина Національні збори визнають і оголошують перед лицем і протегуванням верховної особи такі права людини і громадянина:
1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі.
2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Права ці такі: свобода, власність, безпека та опір гнобленню.
3. Джерело всієї верховної влади завжди перебуває в нації. Жодна установа, жодна особа не може здійснювати влади, що не походить безпосередньо від нації.
4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому...
5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Усе, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути змушений робити те, чого закон не дозволяє.
6. Закон є вираженням загальної волі. Усі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон повинен бути рівний для всіх...
7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом, і за правилами, передбаченими ним...
8. Ніхто не повинен боятися за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського порядку, встановленого законом...
9. Для утримання державних установ необхідні податки. Вони повинні бути розподілені рівномірно між громадянами, відповідно до їхніх засобів...
10. Оскільки власність є непорушним і священним правом, то ніхто не може бути її позбавлений, крім тих випадків, коли того явно вимагає громадська необхідність, законно засвідчена, і за умови справедливої та попередньої винагороди.
1) За яких умов був прийнятий цей документ і в якій країні?
2) Чи повною мірою виконувалися умови цього документа? Чому?
3) Наскільки актуальними залишилися пункти Декларації для наших часів? Які саме? Чому?

В 1634 г. был издан первый печатный русский букварь Василия Бурцева, в 1648 г. - «Грамматика» Мелетия Смотрицкого. В 1679 г. появляется новая печатная азбука.

В 1665 г. при Заиконо монастыре в Москве была открыта школа, готовившая подьячих для государственных учреждений, в 1680 г. - школа при Печатном дворе.

В 1687 г. по инициативе Сильвестра Медведева создается Славяно-греко-латинское училище (с 1701 г. - академия), которое стало первым высшим учебным заведением России. Рас грамотности в посадской среде всячески поощрялось правительством. В Москву стали приглашать ученых и монахов для преподавания как светских, так и духовных наук.

В 17-м в. появляются новые литературные жанры. Создаются сатирические бытовые повести: «Повесть о Ерше Ершовиче», «Повесть о Шемякином Суде», в которых критикуются земельные порядки. Распутство и греховное бытие монахов Калязинского монастыря высмеивается в повести «Капязинская челобитная».

Во второй половине 17-го в. появляются первые портретные изображения с элементами реального сходства. Зарождается светская портретная живопись.

Существенные изменения произошли в архитектуре и градостроении. Помимо создания шедевров деревянного зодчества, культовых построек в Коломенском и на русском Севере, значительно увеличивается количество зданий, возводимых из камня.

Русские умельцы осваивают науку и технику. Для них характерны обширные теоретические познания. Доказательством этому служит созданный в 1621 г. «Устав ратных, пушечных и других дел» Анисия Михайлова, в котором изложены знания по математике, физике и химии.

Активно развивается географическая наука. В 1643-1653 гг. состоялись экспедиции В. Пояркова, С. Дежнева и Е. Хабарова по освоению новых территорий.

Объяснение:

Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така ж доля спіткала весь край (нетривалий час Закарпаття було під контролем галицько-волинських князів). Від цього часу правителі Угорщини почали титулуватися "князями русинів".

Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно- територіальні одиниці – комітати (жупи), які очолювали ішпани (жупани) – намісники, яких призначав король.

Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка мадяризувалася (переймала угорську мову, культуру і переходила в католицтво). Угорці-землевласники переселяли в новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли в гірські райони з неродючими ґрунтами. Місцеве населення було закріпачено, позбавлено будь-яких прав і свобод.

Незадоволені існуючими порядками, селяни-русини неодноразово піднімали повстання, зокрема у 1315 та 1320 pp. на Закарпатті повстання проти угорської влади. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р., очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.