С ИСТОРИЕЙ Выполнить задание с контурной карты, файл прикреплен ниже

Расселение греков по берегам морей сопровождалось развитием торговли и промышленности, которые стали все более и болеелишать сельское хозяйство его прежнего господствующего значения в экономической жизни Греции. Некоторые государства, не участвуя в основании колонии, тем не менее приобрели большое торговое значение. Особенно в этом отношении прославиласьЭгина, остров, лежащий при входе в Саронический залив между Аттикой, Истмом (с городами Мегарой и Коринфом) и Арголидой. В торговых городах развилась, кроме того, промышленность для вывоза товаров в более отсталые страны, и опять-таки Милет, прославившейся своими тканями, был одним из самых замечательных городов и в этом отношении. Если в самом начале греческая промышленность обнаруживала на себе сильное влияние Востока, то с течением времени в ней выработались собственные образцы и приемы. Находилась она сначала в руках самостоятельных ремесленников, но мало-помалу стали основываться настоящиефабрики, в которых работа совершалась рабами или рабынями (пряжа, тканье и т. п.). Для перевозки товаров служили многочисленные корабли, в постройке которых сделаны были разные усовершенствования. Около этого же времени возникли первые военные флоты; в середине VII в. была уже первая морская битва (между Коринфом и Керкирой). Для внутренней жизни греческих государств это развитие торговли и промышленности имело то значение, что рядом со старыми общественными классами – землевладельческой знати и зависимого простонародья – образовались новые классы зажиточных и даже богатых ремесленников и купцов.

Зміцнення П.Могилою митрополичої влади, централізованого ієрархічного управління в той період об'єктивно суперечили деяким місцевим традиціям у стосунках всередині церкви. Про що йдеться?

Феодальна практика перерозподілу майнових прав (подавання бенефіцій) та звичаєве право зумовлювали й фіксували певний суверенітет (автономність) суспільних осередків, у тому числі церковних. Ця автономність була підґрунтям для появи ставропігій — установ, безпосередньо підпорядкованих церковному центрові (тоді — Константинополю), поза місцевою церковною адміністрацією.

Ставропігія із засобу позначення сакрального статусу окремих церковних установ (громад, монастирів) перетворилася на чинник відцентрових рухів. Це продемонстрували ставропігійні братства (особливо Львівське Успенське). Подавання "столиць та хлібів духовних" світськими феодалами — королем та магнатами також не сприяло зміцненню церковного управління. Єпископи, наприклад, фактично були васалами й корилися радше світській владі, від якої отримали бенефіції, а не владі митрополита. До того ж архієрей, сам за походженням магнат або шляхтич, і після вступу на церковну посаду почувався самовладним "князем". Зміцнення митрополичої влади в цій ситуації ускладнювалося. На нижчих рівнях церковної організації, аж до парафій, практика "подавання" здійснювалася як владний патронат з усіма його суперечностями. Православні патрони могли підтримувати "свої" парафії. Патрони-католики або уніати здатні були на дискримінацію "схизматиків" (як вони часто називали православних).

Впорядкування церковної структури в Могилянську добу торкнулося й братств. їхні стосунки з ієрархією були складними з кінця XVI ст. Народоправство, громадська активність, що панували серед братчиків, рятували осередки православної церковності. Тут справді допомагав статус ставропігії, який братства намагалися отримати, щоб не підпорядковуватися місцевим ієрархам, котрі перейшли на унію.

Петро Могила добре розумів значення братств і визнавав, що "якби не той клейнот Ставропігії залишався в Братствах по ці часи, вже б давно апостати із своєю виниклою унією скрізь би хоругви порозвішували." Митрополит поважав права братств упорядковувати внутрішні справи; надавав ім численні підтверджувальні та благословенні грамоти. Зміцнюючи структуру церкви в умовах легалізації, Могила об'єктивно обмежував претензії братств.

Объяснение: это полное обьяснение