Яким було ставлення влади до радянських військовополонених і остарбайтерів?

Я мирно проживал во Фракии с отцом и матерью. Но все изменилось, когда римские войска напали на мой город. Мои мать и отец погибли, а меня схватили и угнали в рабство. Я поворачивал голову в разные стороны, но все мои друзья и знакомые шли подавленные. Лишь один, Спартак, держался уверенно. Я не был хорошо с ним заком, просто мы часто виделись на главной площади, он участвовал во всех драках. Нас продали  на невольничьем рынке. Мы со Спартаком и другими ребятами оказались в гладиаторской школе, в Капуи. Я  понял: мы обречены. И, возможно, в каком-нибудь бою или мне придется убить друга, или друг вынужден будет убить меня. Спартак, как и все остальные, не хотел  с этим не мириться. В школу приходили все новые и новые пленные. Так нас набралось человек 70, и мы решили бежать. Спартак быстро сообразил, что делать. Мы украли ножи, которые были на кухне. Мы не знали как быть со стражей, но сегодня они устроили себе праздник и выпили несколько бутылок вина. Стражи  спали. Мы выбили ворота и побежали по  улицам Рима с факелами в руках, а в голове крутилась лишь одна мысль «Свобода!».  Мы выбежали из Рима, добежали до гор и поднялись на вершину Везувия. Когда радость утихла, проснулся разум «Как быть дальше?» А в Риме не дремали – вдогонку нам послали отряд во главе с Клавдием. И вот этот отряд окружил весь Везувий. Мы оказались в кольце, мы в ловушке! Но Спартак сказал, что выход есть всегда, надо только его найти. Кругом рос дикий виноград. Спартак моментально придумал план. «Мы спустимся по виноградной лозе с горы, и нападем на отряд Клавдия»-сказал он.  Выдержат ли нас лесенки из лоз винограда? Но всё обошлось. Мы благополучно спустились. Римляне, похоже, не ожидали ничего подобного. Тут-то мы их и застали врасплох. Все мы сражались за свою свободу, и именно это придавало нам силы. 

Із занепадом Київської Русі та Галицько-Волинської держави погіршилося становище української аристократії. Після Кревської унії та особливо після поразок Свидригайла Ольгердовича багато українських і білоруських князів утратили свої уділи. Крім того, упродовж 15 ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих в і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану - шляхти. Від середини 15 ст. для більшості українських земель була характерна така структура панівного стану: князі —  пани — середня та дрібна шляхта. Ця структура зберігалася до середини 17 ст. При цьому особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілі князі мали більше шансів отримати високі посади порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможнішим, шляхтичем. До того ж князі поступали на державну службу до Литовської, а потім Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави в приватну власність та пожиттєве володіння великі земельні наділи. Так, княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.

Це князя Констянтина Острозького, если нужно еще допишу.

Объяснение: