Церковь в XIX веке. Митрополия в Галичине
На землях, попавших после раздела Речи Посполитой в состав Австро-Венгерской империи, часть униатской Киевской митрополии продолжила свое существование в качественно иных условиях, чем та, которая попала под власть Российской империи. Практически сразу после присоединения галицких земель к Габсбургской монархии императрица Мария-Терезия в 1774 году издала декрет, которым утвердила новое название для униатской Церкви – Греко-Католическая Церковь, главным образом, чтобы отличить ее от Римо-Католической Церкви. Австрийская власть понимала, что, уважая украинцев-русинов, сможет сбалансировать польский сепаратизм в регионе. Для этого необходимо было обеспечить равные права как для восточных, так и для западных католиков (поскольку, несмотря на то, что униаты, как и латиняне, тоже были католиками, польские римо-католики трактовали восточных собратьев как низшую касту).
В том же году Мария-Терезия основала в Вене семинарию при храме св. Варвары для греко-католиков (Барбареум). А император Иосиф II главным проводником своих реформ на территории проживания русинов определил греко-католическое духовенство. Для этого был повышен социальный и экономический статус и образовательный уровень духовенства. В то же время император практически взял под контроль право назначать епископов, но в 1855 году между империей и Римом был заключен конкордат, обеспечивавший независимость церковных дел от императорской власти, в частности, отношения епископата с Римским Престолом.
После смерти последнего митрополита Феодосия Ростоцкого, который во время преследований униатской Церкви под властью Российской империи был отправлен в Петербург, Киевская митрополия в единстве с Римом фактически осталась без утвержденного в Риме митрополита. Поэтому уже в 1806 году австрийский цесарь послал в Рим обращение генерального викария Львовской епархии с восстановить Галицкую митрополию с правами Киевской. Папская булла увидела свет в 1807 году, а в 1808-м митрополитом, в юрисдикцию которого входила и Холмщина, стал Антон Ангелович. Преемником Ангеловича стал в 1815 году Михаил Левицкий, приложивший много усилий для повышения образовательного уровня населения Галичины. В частности, было открыто более тысячи приходских школ. В 1856 году Папа Пий IX даровал Левицкому титул кардинала.
Філіпп II (21 травня 1527 - 13 вересня 1598) - король Іспанії (1556-1598), Португалії (1581-1598), Неаполя і Сицилії (1554-1598). Король Англії та Ірландії як перша дружина Марії (1554-1558). Герцог Мілан. Власник Нідерландів. Правитель однієї з найбільших країн у світовій історії, провідної країни в ранньомодерному цивілізованому світі. Офіційний представник сім'ї Габсбургів.
За його правління іспанська держава досягла вершини величі та слави і вступила у так званий золотий вік; Землі короля охопили всі континенти, які знали європейці, породжуючи давню приказку: «імперія, на якій не заходить сонце». Він захищав католицьку церкву в боротьбі з протестантизмом, ісламом та іншими єресями. Кінець рідних воєн. Він досяг стратегічної перемоги в Лепанто (1571), де захищав західне Середземномор'я від турецької агресії. За умовами Піренейського союзу (1580), він став королем Португалії та її колоній, об'єднавши тим самим весь Піренейський півострів. Вести постійну війну з голландськими повстанцями (1581). Він намагався вторгнутися в Англію, але зазнав поразки в морі (1588).
Він сприяв великим географічним відкриттям і розвитку точних наук - математики, географії, космології, суднобудування та військової справи. Він був покровителем мистецтв, особливо літератури та музики. Заснував першу в Європі спортивну академію (1582).
Філіппіни названі на честь короля (1565). Він виступає в традиційній іспанській та католицькій історії як мудрий правитель і національний герой. У протестантизмі і проти духовенства - як тиран.
