Дворяни та інтелігенти, незадоволені існуванням самодержавства та кріпацтва, почали об'єднуватися в таємні організації. Форма для них була запозичена в західноєвропейських масонів — релігійно-етичного об'єднання, яке зародилося ще в епоху Середньовіччя, а найбільше поширилося в період Великої французької революції наприкінці XVIII ст.
Історичний факт. Термін «масон», або «франкмасон», походить від французького «вільний каменяр», «муляр». Так у давнину називали майстрів будівельної справи, які споруджували храми. За своє досконале вміння вони отримували право безперешкодного пересування по територіях усіх християнських країн Європи.
Ремісничі громади «вільних мулярів», намагаючись підкреслити свою виняткову особливість і значущість, оточували свої зібрання містичною обрядовістю, утаємниченістю. З початком Нових часів у Європі це почали переймати опозиційно налаштовані до влади релігійно-етичні організації. Вони запозичували і назву, і форму організації середньовічних каменярів — цехове об'єднання — ложу, яка мала свій статут, вимагала дотримання суворої дисципліни, активно захищала й підтримувала своїх членів.
До Росії масонство проникло з Англії та Швеції, в Україну — з Польщі та Росії. До масонських організацій вступали переважно представники привілейованої верхівки суспільства. Вони закликали до всесвітнього братерства, рівності й справедливості.
Масони заперечували політику й насильство як засоби суспільних перетворень. Вони наполягали на тому, що їхні цінності можуть бути втілені лише за до самопізнання та морального самовдосконалення.
Протягом 1817-1819 pp. масонські організації виникли в Києві, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Крем'яній та ін. До них уходили люди різні за соціальним та етнічним походженням. У ложі об'єднувалися по 20-80 чоловік.
Особливо строкатою була одеська масонська ложа «Понт Евксинський», створена в 1817 р. її засновником став граф Олександр Лонжерон — впливовий місцевий урядовець, який дослужився до посади генерал-губернатора, був учасником війни за незалежність Сполучених Штатів Америки. До ложі входили також українці, росіяни, поляки, греки, євреї, італійці, німці.
Политические причины:
1. Стремление буржуазии к полноте политической власти.
2. Конфликт центральной и местных властей. Местные стремились к максимальной независимости от центра, центр не желал этого допустить.
3. Император уже не мог единолично решать все вопросы, но мог кардинально помешать вести последовательную политику, при этом не неся никакой ответственности.
4. Ограниченность возможностей Государственной думы и неподконтрольность правительства.
5. Не политики выражать интересы не то что большинства, но и сколько-нибудь значительной части населения.
6. Отсутствие ряда политических свобод. Условия военного времени ограничили свободы слова и печати. Сохранялось равенство граждан при выборах органов государственной власти и местного самоуправления.
Экономические причины:
1. Война поразила систему хозяйственных связей — прежде всего, между городом и деревней. Еще в 1915 г. начался продовольственный кризис. Резко ухудшилось продовольственное положение страны, процветала спекуляция. Стал давать о себе знать топливный кризис. Добыча и подвоз угля были явно недостаточны. В 1915 г. Петроград получал 49%, а Москва 46% необходимого им топлива.
2. Сохранение феодальных пережитков в сельском хозяйстве. Община, несмотря на реформу Столыпина, продолжала контролировать 75% крестьянских хозяйств, мешая накоплению капитала, заинтересованности в результатах труда, появлению свободных рабочих рук в промышленности и конкуренции. Помещики сохраняли контроль над большей частью лучших земель, хотя их хозяйство было менее эффективно, чем кулацкое.
Социальные причины:
1. Отсутствие у общества возможности влиять на власть.
2. Противоречия между буржуазией и дворянской аристократией из-за политической власти в стране.
3. Противоречия между буржуазией и пролетариатом из-за условий труда.
4. Противоречия между помещиками и крестьянами из-за земли (осенью 1915 г. было зарегистрировано 177 выступлений сельских жителей против помещиков, а в 1916 году их было уже 294).
5. Сословные противоречия.
6. Огромные потери в войне и усталость от нее создали массовое недовольство в стране.
7. Разочарование и недовольство политикой правительства. С середины 1915 г. в стране началась полоса рабочих стачек и демонстраций. Если в 1914 г. бастовало 35 тыс. рабочих, в 1915 г. - 560 тыс., в 1916 г. - 1,1 млн., в первые два месяца 1917 г. - уже 400 тыс. чел.
8. Обострение политического кризиса, обусловленное поражениями на фронте и ухудшением социально-экономического положения в стране.
