1. Ліквідація багатопартійності. Утвердження монопольного становища КП(б)У.
Лібералізація економічного життя не супроводжувалася перебудовою суспільно-політичних відносин. Політичні порядки за доби непу, яку історики окреслюють зазвичай 1921-1928 рр., у республіці мало змінилися. Диктатура пролетаріату, що проголосили більшовики, була фактично диктатурою партійно-державної верхівки більшовицької партії, яка реалізовувалася через відповідну систему. Вона включала державні і громадські організації. До державних відносилися ради, комітети незаможних селян, котрі діяли ще на селі. Як державна структура функціонувала і КП(б)У.
Під партійно-державним тиском почали розпадатись і прийняли рішення про саморозпуск більшість політичних партій. Проти їхніх членів були задіяні каральні органи, які піддавали їх не тільки гласному й негласному нагляду, а й реальним арештам, застосуванню фізичних і моральних катувань. Більшовики неодноразово заявляли, що не дадуть легально існувати тим, хто претендує на суперництво із ними. Так, ще у 1920 р. згорнула свою діяльність Українська комуністична партія (боротьбистів). Основна частина її членів тоді поповнила ряди КП(б)У.
В 1925 р. оголосила про саморозпуск Українська комуністична партія (УКП), яка прагнула поєднати соціалістичні ідеї з українським національним рухом. Припинення діяльності інших партій сприяли тому, що ВКП(б) і КП(б)У як одна з її найбільших обласних організацій зміцнили і закріпили свої владні позиції.
В умовах однопартійної системи практично зникли можливості для альтернативності і змагання у формуванні засад раціональної політики. З утвердженням після смерті В. Леніна (1924 р.) на посаді Генерального секретаря ВКП(б) Й. Сталіна посилилася партійна номенклатура, розширилися привілеї, які надавались їй за рішенням партії.
